Кардинальні реформаторські дії Петра І, його максимальна м білізація всіх наявних у державі ресурсів для втілення своїх задумів, які далеко не завжди були зрозумілими і близькими його підданим, породжували серйозне не вдоволення, яке раз по раз виливалось у відкриті збройні виступи. Влітку 1705 р. вибухнуло повстання стрільців і посадських людей Астрахані. Не встигли урядові війська жорстоко придушити цей виступ, як іскра нової антиурядової війни зажевріла на Дону, Слобідській Україні і Поволжі. Причини вибуху невдоволення донського козацтва накопичувались давно, і викликані вони були зміною урядового курсу щодо вольниці на Дону. А зміна ця мала під собою цілком реальне підґрунтя. Коли ж царським військам, за допомоги як українських, так і донських козаків, вдалось оволодіти Азовом і збудувати фортецю Таганрог, землі Війська Донського стали внутрішньою областю держави — з усіма негативними наслідками, що з цього випливали.На автономію області почався планомірний наступ центрального уряду. Особливо відчутною зміна курсу була для тієї його частини донського козацтва, яка проживала на берегах верхніх притоків Дону — Сіверського Донцю, Хопра, Медведиці і Бузулуки, тобто місцях проживання так званих верхових козаків, які були менш заможними і менш "старожитніми", аніж козаки низові, котрі мешкали неподалік столиці краю, Черкаська, а головні свої прибутки мали з освоєння і продажі солі, отриманої на варницях Бахмату (нині Артемівськ). Тепер же Петро І передав управління варницями у відання Семеновської канцелярії, яка відібрала ці доходи від верхових козаків. А 2 вересня 1707 р. цар прислав на Дон полковника Юрія Долгорукова на чолі карального загону, котрий оголосив волю монарха: видати з Дону назад до своїх колишніх власників усіх втікачів, які там проживали, разом з їхніми дружинами і дітьми. Виконуючи волю Петра І, Долгоруков уже на козацькому колі в Черкаську дозволяв собі кричати на вільних людей, обзивати їх "холопами". Ще більш агресивною стала поведінка царського сатрапа у верхових станицях, де він влаштував справжнє людоловство, хватаючи і заковуючи у кайдани всіх прийшлих, а тих, хто намагався чинити спротив — таврував обличчя, обрізував носи і вуха та висилав на каторгу. Козаки не стерпіли такої наруги. Повстання очолив Кіндрат Булавін — домовитий козак, колишній отаман на соляних промислах у Бахматі. Поблизу Шульгинського городка (нині село Луганської області) Долгорукова було вбито, а його загін розгромлено. Аби не ускладнювати стосунки з урядом, проти повстанців виступили лояльні до царя донські козаки під проводом Лук'яна Максимова. Перед ударами останніх булавінці не встояли і відійшли до Бахмата, а сам Булавін взагалі подався на Запорозьку Січ, агітуючи низових козаків і голоту з Гетьманату підтримати їхній виступ. Тим часом прибічники отамана Максимова, переслідуючи повстанців, зруйнували чимало городків у верхів'ях Дону, спровокувавши нові виступи, що розпочались з весни 1708 р. На середину року виступ охопив весь Дон, понад 40 повітів Півдня Росії, значні території Слобідської України, долучилось до виступу чимало й запорожців. Здобувши Черкаськ, Булавін прагнув оволодіти Азовом і Таганрогом, планував навіть йти у похід на Москву. Зважаючи на загрозу вторгнення в межі держави шведських військ, Петро І, висилаючи армію на придушення виступу, наказував поселення "жечь без остатку, а людей рубить, и заводчиков на колесы и кольи, дабы сим удобнее оторвать охоту к приставанью воровства, ибо сия сарынь (сволочь) кроме жестокости не может унята быть".2 липня 1708 р. поблизу м. Тор повстанці зазнали першої відчутної поразки від урядових військ, в числі яких були і слобідські козаки. Невдовзі основні частини були розбиті під Азовом. А після того, як у Черкаську загинув сам Кіндрат Булавін, війна пішла на спад.
