Туреччина готова була — принаймні на випадок успіху — прилучитись до антиросійської коаліції». В світлі цього, події на Україні в кінці 1708 р. в очах Мазепи й Карла XII мали суто льокальне значення. Головну увагу союзників було звернено на підготову до нового наступу проти Москви, що намічений був на весну і літо 1709 р. Ще в листопаді 1708 р. Гетьман посилає на Правобережжя довірених людей, щоб організувати там опір Москві й забезпечити комунікацію з Польщею та з Туреччиною. Хоч повністю ця акція і не вдалася, внаслідок російських контрзаходів, становища правобережних козацьких полковників, які перейшли на бік Москви, зради білоцерківського команданта, сердюцького полковника Бурляя 64, а згодом і капітуляції Кандиби, але південне Правобережжя (Чигиринщина) підтримало Мазепу й залишилося вірним Гетьманові аж до московського погрому Запоріжжя. Це мало значення для союзників, які чекали допомоги з Польщі і сподівалися підтримки з боку Туреччини й Криму, а згодом придалося під час втечі Карла XII і Мазепи до Бендер.Відповідну місію на півдні Гетьманщини (Полтавський полк) і на Запоріжжі, а також і зв’язок з Кримом було доручено другому молодшому членові українського уряду — генеральному бунчужному Федорові Мировичу 65.В центрі дипломатичної діяльности гетьмана Мазепи наприкінці 1708 — на початку 1709 р. було завершення ґрандіозного пляну створення великої антимосковської коаліції, куди мали ввійти, окрім України і Швеції та їхніх західніх союзників, ще низка полуднево- й східньоевропейських держав і народів: Туреччина, Крим, Молдавія, Валахія, Трансильванія, Дін, Кубанські черкеси, Калмицька Орда, Казанські татари, Башкирія тощо. Дуже активною була діяльність союзників, зокрема гетьмана Мазепи, на полі дипломатичному. Починаючи з листопада 1708 р. і особливо в перші місяці 1709 р., Гетьман висилає кілька дипломатичних місій до Туреччини (Д. Горленка і Згури до Сілістрійського сераскера Юсуф-паші, через якого провадилися зносини з турецьким урядом, і, мабуть, до Молдавії та Валахії), до Криму (військового канцеляриста Д. Болбота 69, а згодом К. Мокієвського і Ф. Мировича. Туреччина й Крим не відмовлялися підтримати союзників, а інколи навіть прирікали виступити проти Росії, але воліли вичікувати. Зокрема, невдалий кінець Слобожанської експедиції в лютому 1709 р., а головне — руйнація Запоріжжя не могли не розхолодити турецький і кримський уряди, на допомогу яких особливо сподівалися Карл XII і Мазепа. Хоч Туреччина і навіть Крим так і не виступили проти Росії, але дипломатичні заходи Мазепи навесні 1709 р. забезпечили південний флянґ антимосковської боротьби і врятували шведську справу після Полтавської катастрофи.
