У політичному відношенні Росія була однією з найвідсталіших серед великих держав. З 1894 р. імперією управляв Микола ІІ — «хозяин земли русской», як він сам записав у переписному листі під час перепису населення 1897 р. Як друге за значенням своє заняття Микола II записав: «Землевласник». І дійсно, царській сім'ї належало 8 млн. га землі.Закони Росії, які затверджував цар, встановлювали його виняткові права у верховному управлінні та суді (включаючи право помилування), у призначенні та звільненні вищих чиновників, командувачів армією і флотом, розпорядженні коштами, пожалуванні титулів і орденів. Усі державні установи Росії поділялися на три дуже нерівні групи. Найменшу, але найважливішу, складали вищі урядові органи, які підпорядковувалися самому царю. Це Державна рада, Рада Міністрів (з 1905 p.), Державна дума (з 1906 p.), Сенат, Святійший Синод і особиста канцелярія імператора. У результаті революції 1905—1907 pp. у системі вищих державних органів відбулися істотні зміни.Державна рада вважалася вищим законодавчим органом імперії. З 1906 р. отримала законодавчу ініціативу, за винятком питать про зміну основних державних законів. Складалося на половину з членів за призначенням, наполовину — з обраних, її члени обиралися від духовенства, земських організацій, академіків та професорів університетів, організацій промисловців і торговців. Державна рада була вищою законодавчою палатою з правом вето на рішення Державної думи.Рада Міністрів — координуючий урядовий орган, який розглядав питання вищого державного управління, а період припинення функціонування Державної думи обговорював законопроекти і передавав їх на затвердження царю, перебираючи на себе законодавчі функції. На відміну від західноєвропейських монархій не був відповідальним перед представницьким органом — парламентом.
Державна дума (1906-1917 pp.) — представницька законодавча установа з обмеженими правами, яка обиралася на 5 років, але могла бути розпущена царем достроково. Вибори в Думу були не загальними (виключалися жінки, молодь до 25 років, військовослужбовці дійсної служби, ряд національних меншин), не рівними (один виборщик на 2 тис. населення в землевласницькій курії, на 4 тис. — в міській, на 30 тис. — в селянській, на 90 тис. — в робітничій), не прямими (дво-, а для робітників і селян — три- і чотириступінчатими).
