Історіографія періоду царської Росії, а саме періоду великих реформ другої половини XIX – поч.. XX ст. висвітлювалася в межах трьох історіографічних періодів: дорадянського (остання чверть XIX ст.-1921 pp.), радянського (1921-й кінець 1980-их pp.) й сучасного (із 1991 р. по сьогодення). У другий історіографічний період (1921 р. кінець 1980-их pp.) історична наука поповнилася значною кількістю загальних праць. Протягом 1920-их і 1930-их pp. відбувалося поступове утвердження марксистсько-ленінської ідеології, що супроводжувалося перенесенням ленінських оцінок на всі події пов’язані з реформами другої половини XIX початку XX ст. у Російській імперії. Науковці змушені були підлаштовувати власні погляди на проблеми історії під постулати марксизму-ленінізму та висвітлювати події з позиції класового підходу, а внутрішньополітичні зрушення в царській Росії пояснювати з погляду постійних криз феодально-кріпосницької системи.
Перші історіографічні публікації присвячені реформам другої половини XIX початку XX століття в Російській імперії з’явилися на рубежі 1950-их-1960-их років. Селянські реформи вивчали з точки зору кризовості аграрного сектору Російської імперії, крізь призму революційних та селянських рухів. До сторіччя реформ важливий аналіз здійснив П. А. Зайончковський в роботах «Проведення в життя селянської реформи», «Скасування кріпосного права в Росії»,він спробував комплексно проаналізувати передумови, підготовку реформи, її зміст, реалізацію в різних районах країни і наслідки реформи. Він виявив, що аналіз статутних грамот проводився радянськими дослідниками за різними методиками, що призводило до непорівнянності результатів
У радянській історичній науці велися дискусії про сутність поняття «промислова революція» і про її хронологічні рамки. Цей спір як раз і випливав із різного розуміння змісту і суті промислового перевороту. У 50-х роках XX століття розгорілася дискусія між Струміліним(60-ті) і Яцунский(80-ті) з питання про датування промисловий революції:
У радянський період історіографії склалися в основному негативні оцінки правління Олександра I, ліберальні дії уряду Олександра I представлялися радянськими вченими як «лицемірні». Проведені на початку XIX століттяперетворення вони оцінювали як спробу панівного класу пристосувати державний апарат країни до нового рівня соціально-економічних вдносин, причини реформ вбачали в процесі визрівання капіталістичного укладу в надрах феодальної формації і в загостренні класової боротьби.
Радянська історіографія (Б. Г. Литвак, Н. М. Дружинін, Н. П. Єрошкін) критично ставилася і до правління Миколи I, підкреслювалося зросле значення Третього Відділення та чиновницької бюрократії в роки його царювання. Вся його діяльність представлялася як підготовчий етап Кримської катастрофи, а всі спроби миколаївського уряду вирішити селянське питання називалися «порожніми клопотами». Так, Б. Г. Литвак багаторічне обговорення питання про звільнення кріпаків у «секретних» комітетах Миколи I порівнює з «танцем кота навколо казана з гарячою кашею». Головну причину цього радянські історики бачили в боязні уряду невдоволення з боку дворянства і в надії Миколи I, що російські поміщики самі «дозріють» і запропонують провести реформу.
