З кінця 50-х pp. Російська імперія, усунута від європейських справ, спрямувала свою експансію на Середню Азію. Протягом 1864-1884 pp. вона вела війни за загарбання територій Кокандського та Хівинського ханств, Бухарського емірату й казахських земель, їх наслідком стало встановлення на завойованих землях російського військово-адміністративного правління, однак російська експансія в Середній Азії спричинила зіткнення з інтересами Англії. У 1887 р. обидві країни підписали протокол про російсько-англійське розмежування, який зупинив подальше просування Росії на південь на північно-західному кордоні Афганістану. У результаті російської експансії у другій половині XIX ст. до її складу увійшла велика територія Середньої Азії — від Каспійського моря до гір Тянь-Шаню та від Аральського моря до кордону з Афганістаном.
Зовнішньополітична діяльність Росії в Європі була спрямована на перегляд рішень Паризького договору 1856 р. Обережна і вміла політика міністра закордонних справ О. Горчакова дозволила їй, використовуючи протиріччя між європейськими країнами, вийти з дипломатичної ізоляції та посилити свій вплив на Балканах. Після того, як Пруссія завдала поразки Австрії (1866 р.) та Франції (1871 p.), Росія не зустріла з їхнього боку протидії своїм планам.
У 70-х pp. вона відновила свій військовий флот на Чорному морі та взяла напрям на розвал Османської імперії через підтримку національно-визвольних рухів. Спершу Росія надавала балканським народам неофіційну підтримку, а 1877 р. оголосила Османській імперії війну, яка завершилася її перемогою. В результаті російсько-турецької війни 1877-1878 pp. Туреччина визнала незалежність Румунії, Сербії, Чорногорії та надала автономію Болгарії, але Берлінський трактат 1878 р. обмежив вплив Росії на Балканах та Близькому Сході.
Нове співвідношення сил, що склалося в Європі наприкінці 70-х pp., спричинило переорієнтацію в зовнішній політиці Російської імперії. На панівне становище в Європі претендувала Німеччина, яка уклала військовий союз з Австро-Угорщиною (1879 р.) та Італією (1882 р.). Так виник Троїстий союз, спрямований, насамперед, проти Росії та Франції. Це спонукало шукати зближення з Францією та Англією і відмовитися від Союзу трьох імператорів, що його накинув Росії Бісмарк у 1873 р.
