Багато власників маєтків (особливо в Нечорнозем'я) до скасування кріпосного права не вели власного господарства і, отже, не мали ні худоби, ні інвентарю. Тому послеосвобожденія селян вони виявилися не в змозі обробляти всю решту у них землю. Поміщики струдом пристосовувалися до нових умов господарювання і поступово розпродавали її. При скасуванні кріпацтва в руках дворян зосередилося 87 млн.десятін землі, до 1877 залишилося 73 млн., До 1905 - 53 млн. Перехід на капіталістичний шлях ведення господарства (з застосуванням найманої праці і власних знарядь праці) вимагав значних капіталовкладень, а поміщики, як правило, не мали необхідних засобами. Тому землевласники були зацікавлені в тому, щоб безкоштовно або за мінімальну плату використовувати працю селян з їх інвентарем і кіньми. Але потреба в грошах змушувала поміщиків переводити селян на викуп, внаслідок чого временнообязанное стан припинялося і селяни переставали виконувати повинності на користь пана. Поміщик володів землею, яку він готовий був здати в оренду, а селянин був не в змозі прогодуватися зі свого наділу і потребував додаткової землі, але не мав грошей для її оренди. Так виникла відробіткова система. У к.1880-х праця відпрацьовників використовувався в основному на масових роботах: жнивах і сіножаті, а обробіток ґрунту та сівба вели постійні працівники. Найшвидше перейшли до застосування найманої праці і сільськогосподарських машин поміщики Прибалтики та Правобережної України (Західного краю). Тут у селян були найменші наділи, було багато безземельних селян. Поміщикам було вигідно вести підприємницьке господарство, тому поруч знаходилися морські порти, через які експортувалися зерно і цукор (на Україні цукровий буряк стала однією з основних сільськогосподарських культур). Можна сказати, що розвиток капіталізму в сільському господарстві Західного краю йшло по прусському шляху. Він характеризується зосередженням землі в руках поміщиків, крайнім малоземеллям селянства, поміщицьким підприємництвом. Як правило, цей шлях пов'язаний із збереженням сильних феодальних пережитків, які, однак, не становлять його суті. Поміщицькегосподарство центральних районів Росії, навпаки, переходило на буржуазний шлях вкрай повільно. У Центрально-чорноземний район поміщики особливо завзято трималися за відпрацювання та кабалу. У нечорноземних районах країни, де зернове виробництво поступово занепадало через конкуренцію дешевого південного хліба, поміщики також не прагнули вкладати в розвиток господарства великі кошти. Багато з них повністю здавали свої маєтки в оренду селянам, ведучи тільки розробку лісу. Тому в центрі країни поміщицьке господарство так і не стало остаточно капіталістичним.
