Друга половина XIX століття стала періодом активних громадських виступів болгарського народу за свою незалежність. 3 квітня 1860 року під час пасхального богослужіння в болгарській церкві в Константинополі Іларіон Макаріопольський не згадав імені грецького патріарха і в той же час завершив літургію хвалою на честь турецького султана. По суті це стало фактом відділення болгарської церкви від грецької патріархії. До кінця 60-х рр. XIX ст. Константинопольська патріархія фактично втратила реальну владу в болгарських землях. 28 лютого 1870 Порта видала Фірман про заснування самостійної болгарської церкви, на чолі з екзархом, обирати якого повинні були вищі болгарські церковні діячі, а стверджувати патріарх і султан Визвольний рух болгар в 60-70-ті роки XIX ст. не обмежився боротьбою за створення церковної незалежності. Тривала участь болгарського народу у війнах інших народів проти Туреччини, в національно-революційних акціях на Балканах. Посилився Гайдуцький рух - виступи болгарських збройних загонів в Болгарії і за її рубежами.
Георгій Раковський. У 60-70-і рр. починає оформлятися організований революційний рух за звільнення від османської влади. Цей процес був пов'язаний з діяльністю Георгія Сави Раковського (1821-1867). В кінці життя Раковський прийшов до висновку про необхідність переходу до організованих форм боротьби.
Політичні об'єднання. У 60 - 70-і рр. XIX ст. в середовищі болгарської еміграції почалося активне формування політичних об'єднань.
Найбільш активно діючим став створений в Бухаресті в 1869 р Болгарський революційний центральний комітет (БРЦК). Його формування пов'язане з іменами Любена Каравелова і Васіла Левського.
Загибель Левского викликала кризу болгарської революційної організації. Пожвавлення її діяльності пов'язано з появою нового лідера. Організацію очолив Христо Ботев- Болгарський революціонер-демократ, поет і публіцист.
