На початку 50-х років XIX ст. формується режим неоабсолютизму імператора Франца Йосифа І (1848-1916). Новий режим намагався централізувати державну владу, створити стабільні політичні умови для розвитку в країні процесів модернізації.
Сформована весною 1851 р. Імперська рада (рейхсрат) підготувала "Сильвестрівські укази", в яких закладалися реальні підвалини неоабсолютистського режиму. Перший указ скасовував чинність конституції 1849 р.; другий забезпечував захист основних громадянських прав, підтверджував рівність усіх перед законом, скасування кріпацтва та панщини; третій оприлюднював основний закон - Засади органічного управління коронними землями Австрійської імперії.
Провідником ідей посилення імперської влади виступав міністр внутрішніх справ А. Бах (1813-1893). З його ініціативи земельне управління повністю підпорядковувалося держапарату, запроваджувалося єдине загально-австрійське громадянство, уніфіковувались кримінальний кодекс і судочинство. Організовано нову владну вертикаль: окремі історичні землі, за формального збереження старих кордонів, дістали статус адміністративних районів (провінцій) без жодних ознак політичної самобутності. Управління в історичних землях замінювалися намісництвами, а в "малих" землях - президіями. Водночас скасовано адміністративний союз Моравії та Сілезії, що існував з XVIII ст., а в Моравії (крім Брноського намісництва), в Опаві, засновувалася земельна президія.
На рубежі 60-х років XIX ст. правлячі кола Австрійської імперії під тиском економічної кризи та національних рухів переходять до конституційних форм правління. Оприлюднений у 1860 р. "Жовтневий диплом" віддзеркалював тенденцію єдності принципів управління імперією з принципами децентралізації. До загальноімперської компетенції належали іноземні та військові справи, фінанси, торгівля і транспорт. Усі інші функції передавалися місцевим ландтагам (сеймам), які наділялися правом обирати депутатів до рейхсрату.
Але незабаром новий голова уряду (державний міністр) А. Шмерлінг посилив позиції централістів у наступному указі - "Лютневому патенті". За рахунок передання частини повноважень ландтагів центрові рейхсрат перетворювався на орган парламентського типу. В Австрійських коронних провінціях, до яких належали й чеські землі, засновувався "вузький" рейхсрат з 203 депутатів.
Відхід у Відні від неоабсолютизму стимулював чеську буржуазію до консолідації на платформі поміркованого лібералізму. В 1860 р. в чеських землях виникла перша загальнонаціональна організація - Національна партія, її очолили ідеологи лібералізму - Ф. Л. Рігер та Ф. Полоцький. Головні програмні засади партії полягали в здобутті національної рівності, громадянських прав і розширенні самоврядування. Для учасників ліберального руху важливого значення набувала проблема подальшого співробітництва з історичним дворянством і ставлення до "державного історичного права".
На початку 60-х років Національна партія фактично розкололася на дві течії. Крило партії, яке репрезентувало інтереси представників поміркованої чеської національної еліти, дістало назву "старочеського". Радикально налаштовані політичні діячі, які представляли інтереси промислової І торговельної буржуазії, утворили "младочеську" течію. Водночас провідні угруповання чеського ліберального руху не висували на перший план соціальні мотиви й не підтримували застосування насильницьких методів.
У 1861 р. уряд у Відні затвердив "земські статути". Вони передбачали створення однотипних структур для всіх коронних земель, у тому числі для Чехії, Моравії, Сілезії. Вибори до сейму мали проводитися на основі майнового цензу та інших обмежень, зокрема двоступеневих виборів у селянських громадах. У чеському сеймі був 241 депутат, у моравському - 100. У 1864 р. на основі "імперського закону" в Чехії та Моравії прийнято закони про "общинний (муніципальний) устрій"..
