Серед найбільших російських істориків другої половини XIX - початку XX століття в тій чи іншій мірі займалися аналізом особистості і державної діяльності Олександра I В. О. Ключевський, М. Ф.. Дубровін, А. А. Кизеветтер, А. А. Корнілов та ін .
B. О. Ключевський вказував на два основних прагнення, які становили зміст внутрішньої політики Олександра I: 1) «рівняння станів перед законом» та 2) «введення їх у спільну дружну державну діяльність». Однак Ключевський бачив Олександра I «розкішним квіткою, який зів'яв перед труднощами». Він виявив потайливий, лукавий характер виховання імператора. П. Г. Риндзюнскій в книзі «Утвердження капіталізму в Росії 1850-1889 рр..» Поставив під сумнів датування і суть процесу промислового перевороту в Росії, прийняті більшістю радянських істориків. П. Г. Риндзюнскій, який вважав, що переворот не міг початися раніше 50-х років XIX століття, так як тільки реформи 1861 р. дали можливість буржуазного розвитку, пропонував датувати переворот 60-80-ми роками XIX століття. А реформаторська діяльність Олександра, на його думку, нічого не дала ні країні, ні се народу: навпаки, у результаті «уряд і суспільство розійшлися, як ніколи не розходилися колись». Ф. Я. Полянський у монографії «Первинне накопичення капіталу в Росії» висловлює думку, що «період промислового перевороту ще не виходить за рамки епохи первісного нагромадження. У подіях останнього важливою віхою була реформа 1861 р., проте промисловий переворот тривав і після неї ... У 1873 р. Росія пережила промислова криза, що свідчить про те, що вона вже стала країною капіталістичної. Цю дату і можна прийняти за кінцеву межу епохи первісного нагромадження капіталу в Росії ». Тим самим автор розглядає промисловий переворот лише як епізод в грандіозному процесі первісного нагромадження капіталу.
