Аракче́євщина — термін, який вживають для позначення системи військових та поліцейських заходів і реформ у Російській імперії першої чверті XIX століття, зокрема створення військових поселень. Походить від прізвища головного ініціатора реформ, генерала від артилерії графа Аракчеєва.
Військові заходи Аракчеєва полягали у виокремленні артилерійських частин у самостійні формування, введенні нових статутів, штатів та принципів армійської комплектації і управління, дивізійній організації армії, створенні рекрутського депо, впровадженні новітніх видів озброєння та іншого.
1818 за дорученням імператора Олександра I Аракчеєв підготував секретний проект звільнення кріпосних селян, який не був реалізований. 1819 Аракчеєв — начальник військових поселень, де поєднувалася сільська праця з нещадною військовою муштрою. Запровадив у поселеннях суворий режим та жорстку регламентацію всіх сторін життя, що викликало численні заворушення і повстання.
В Україні військові поселення були засновані в Катеринославській губернії, Слобідсько-Українській губернії та Херсонській губернії, а пізніше — на Київщині й Поділлі.
В дореволюційній російській історіографії під впливом негативних оцінок сучасників Аракчеєва щодо його діяльності сформувалася критична точка зору на Аракчеєвщину. У радянській історичній науці термін Аракчеєвщина часто використовувався в широкому сенсі для означення деспотизму самодержавного режиму в Росії взагалі. В сучасній російській історіографії переглянуто попередні оцінки заходів Аракчеєва у військовій сфері, деякі з них розглядаються як позитивні.
Более удачен был опыт облегчения участи крестьян в Прибалтике. Подобно тому, как Финляндия и Царство Польское были для Александра I полем конституционных экспериментов, Остзейский край служил полигоном для опробирования подходов к крестьянскому вопросу. Если в 1804 г. крестьяне получили там некоторые права, то в 1816–1819 гг. в Эстляндии, Курляндии и Лифляндии крестьяне получили личную свободу, но лишились земли, которая переходила в собственность помещиков. При этом предусматривалась возможность выкупа крестьянами земли и устанавливался многолетний переходный период, когда власть помещика над крестьянами сохранялась. По сути, впервые в Российской империи были тем самым сформулированы принципы практического освобождения крепостных крестьян. В целом, однако, правительственная политика в крестьянском вопросе отличалась двойственностью и непоследовательностью.
