пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ


Участь східнослов’янських народів у Вітчизняній війні 1812. Північна війна. Військові дії на території Прибалтики 1700-1710

 

Вітчизняна війна 1812 року (в деяких джерелах – Франко-Російська війна 1812 року) розпочалася у ніч на 12 (24) червня 1812 року вторгненням військ Наполеона Бонапарта у Російську імперію. Закінчилася 25 грудня 1812 року майже повним знищенням наполеонівської армії і перенесенням основних військових дій на територію Польщі та Німеччини (Закордонні походи Російської Армії 1813–1814 років).

1. Причини війни :1. 1. Прагнення Наполеона I встановити світову гегемонію, що було неможливо без повного розгрому і підкорення  Великої Британії та Російської імперії.

1. 2. Загострення суперечностей між Росією та Францією, що були викликані наступними причинами:

- Недотриманням Російською імперією умов континентальної блокади Великобританії, бо ця блокада не відповідала національним інтересам Росії;

- Підтримкою Наполеоном антиросійських настроїв у Великому герцогстві Варшавському (Франція виступала за відтворення Речі Посполитої у старих кордонах, а це несло в собі загрозу територіальній цілісності Росії);

- Втратою Росією в результаті завоювань Франції колишнього впливу в Центральній Європі, а також діями Наполеона, спрямованими на підрив міжнародного авторитету Російської імперії;

- Підбурюванням Францією Туреччини та Персії (Ірану) до війни з Росією;

- Зростанням невдоволення російського дворянства результатами зовнішньої політики Імператора Олександра I.

- Наростанням особистої неприязні між Імператором Олександром I і Наполеоном Бонапартом;

1.3. Плани Росії з відновлення монархії в тих країнах,  які були окупованими Наполеоном або знаходилися у васальній залежності від наполеонівської Франції.

2. Підготовка сторін і співвідношення сил

2.1.  Наполеон мав військовій план, яким передбвчалося розгромити російську армію у вирішальній прикордонній битві  і навязати Росії кабальний мирний договір, який в свою чергу передбачав відторгнення від Російської імперії цілого ряду територій і входження Росії до антибританського військово-політичного союзу.

Російські війська, за планом генерала К.Л.Фуля, планували заманити наполеонівську армію вглиб країни, відрізати від ліній постачання і розгромити в районі Дриського укріпленого табору.

2.2. Дипломатична підготовка. Наполеон створив потужну антиросійську коаліцію, до якої входили Австрія, Пруссія, Нідерланди, Італія, Герцогство Варшавське, німецькі держави, а також збройні формування підкорених країн (зокрема, Іспанії).

Росія, вимушена під тиском Наполеона оголосити в 1808 р. війну Швеції, яка порушила континентальну блокаду, зуміла до 1809 здобути перемогу і по Фрідріхсгамскому мирним договором приєднати до себе Фінляндію. За Бухарестською мирною угодою з Туреччиною (1812 р.) Росія також убезпечила і свій південний фланг. Крім того, зі Швецією напередодні наполеонівського вторгнення був укладений таємний договір про взаємодопомогу, а Туреччина в роки війни зайняла нейтральну позицію, що також можна віднести до успіхів російської дипломатії. Однак крім Англії (яка в той час була втягнена у війну в колоніях) Росія на початку війни не мала союзників.

2.3. Співвідношення збройних сил. Французька армія була однією з найсильніших в Європі, у тому числі й тому, що Наполеон відмовився від рекрутчини і ввів загальну військову повинність з 5-річною службою. Величезною армією Наполеона, що вторглася в Росію, крім французького імператора, керували талановиті полководці Лан, Ней, Мюрат, Удіно, Макдональд та інщі визнані авторитети військової справи. Армія наполеонівської Франції  нараховувала до 670 тис. чол. і за своїм складом була багатонаціональною. Лише половину її складали французи. Володіючи багатим бойовим досвідом, маючи в своїх лавах загартованих солдатів, у тому числі стару гвардію, вона, в той же час, втратила деякі якості часів захисту завоювань революції і боротьби за незалежність, перетворившись на армію завойовників.

Росія володіла армією в 590 тис. чол. Але Наполеону вона змогла протиставити лише близько 300 тис. солдатів, розосереджених на три основні групи уздовж її західних кордонів (армії М.Б.Барклая де Толлі, який обіймав, крім того, пост військового міністра, П.І.Багратіона і О.П.Тормасова). Але бойові якості російських солдатів, що встали на захист Батьківщини, виявилися вищими, ніж у загарбників. Головнокомандуючим російською армією на початку війни був сам Імператор Олександр I.

3. Хід військових дій

3.1. Перший етап (від початку вторгнення до Бородинської битви). 12 червня 1812 війська Наполеона перейшли р. Німан. Їхнє головне завдання полягало в тому, щоб не допустити об`єднання армій Барклая де Толлі і Багратіона та розгромити кожну з них окремо. Відступаючи з боями і маневруючи, російським арміям з великими труднощами вдалося з`єднатися під Смоленськом, але під загрозою оточення, після кровопролитних боїв, 6 серпня вони змушені були залишити зруйноване й палаюче місто. Уже на цьому етапі війни Олександр I, намагаючись заповнити нестачу війська та з огляду на підйом патріотичних настроїв суспільства і народу, видав розпорядження про створення народного ополчення та розгортання партизанської війни. Враховуючи числені пропозиції військових та громадських діячів, Імператор також підписав Наказ про призначення Головнокомандуючим Російською Армією М.І.Кутузова.

Таким чином, перший етап характеризувався перевагою сил агресора, окупацією російських територій. Крім московського напрямку наполеонівські корпуси рушили на Ригу, а також на Київ, де були зупинені військами генерала Тормасова. Але вирішальної перемоги Наполеон так і не домігся, його плани були зірвані, а опір з боку Росії почав набувати загальнонародний характер.

3.2. Другий етап (від Бородино до битви за Малоярославець). 26 серпня 1812 року відбцвся знаменитий Бородинський бій, в ході якого французькі війська люто атакували, а росіяни – мужньо захищалися. Обидві сторони зазнали важких втрат. Згодом Наполеон оцінював Бородинський бій як найжахливіший з усіх, даних ним битв і вважав, що французи в ньому показали себе гідними отримати перемогу, а росіяни здобули право бути непереможними. Головна мета Наполеона – розгром російської армії – знову не була досягнута, але росіяни, заради зменшення втрат і збереження армії, за наказом Кутузова вранці відійшли з поля бою.

Після наради в підмосковних Філях керівництво армії прийняло рішення про залишення Москви неприятелеві. Населення почало евакуацію, в Москві запалали пожежі, військові склади виявилися знищеними або вивезеними, а в околицях діяли партизани.

У результаті вмілого маневру російська армія пішла від переслідування французів і розташувалася на відпочинок і поповнення в таборі під Тарутине на південь від Москви – одночасно прикриваючи тульські збройові заводи і ще не розорені війною хлібні південні губернії. Наполеон, перебуваючи в Москві, намагався укласти мир з Росією, але Олександр I проявив твердість духу і відкинув всі його пропозиції. Залишатися в розореній Москві було небезпечно, у Великій армії почалося бродіння і Наполеон повів свою армію до Калуги. 12 жовтня біля Малоярославця наполеонівські війська зіштовхнулися з військами Кутузова і після запеклого бою змусили відступити на спустошену війною Смоленську дорогу. З цього моменту стратегічна ініціатива перейшла до російської армії. До того ж активно запрацювала, за висловом Л.Н. Толстого, дубина народної війни – партизанські загони, що створювалися як поміщиками і селянами так і російським командуванням, і завдавали відчутних ударів по ворогу.

3.3. Третій етап (від Малоярославця до розгрому «Великої армії» та звільнення території Російської імперії). Просуваючись на Захід, постійно втрачаючи людей від хвороб, голоду, зіткнень з козаками та партизанами, Наполеон привів до Смоленська лише 50 тис. чол. Кутузовська ж армія йшла паралельним курсом і весь час загрожувала відрізати шляхи до відступу. У боях біля села Червоне і на річці Березіна французька армія була фактично знищена. Наполеон передав командування залишками своїх військ Мюрату, а сам втік до Парижу.

25 грудня 1812 року Імператор Олександр I видав Маніфест про закінчення Вітчизняної війни.

4. Причини перемоги

4.1. Національно-визвольний, народний характер війни, який проявлявся:

- у стійкості і мужність російських солдатів і офіцерів, які самовіддано захищали Вітчизну;

- в розгортанні партизанського руху, який завдав значної шкоди супротивнику;

- у всенародному патріотичному піднесенні, готовності представників усіх народів та станів до самопожертви заради досягнення перемоги.

4.2. Високий рівень військового мистецтва російських воєначальників

4.3. Значний економічний потенціал Російської Імперії, що дозволив створити велику і добре озброєну армію.

4.4. Втрата французькою армією своїх кращих бойових якостей (насамперед бойвого духу) внаслідок перетворення багатонаціональної військової коаліції на інструмент загарбницьких зазіхань європейської олігархії.

4.5. Підтримка Англії, яка частково відволікала сили Наполеона, задіяні у військових діях на території Іспанії і на морі.

Північна війна

Наприкінці XVII ст. Росія була відірвана від морів, що негативно впливало на економічний і культурний розвиток. Петро І 19 серпня 1700 р. почав війну проти Швеції за вихід до Балтійського моря, що дістала назву Північної. У цій війні Україна не мала прямих інтересів. Незважаючи на це, цар Петро І вимагав від України для війни матеріальних і людських ресурсів: українські козаки воювали проти шведів далеко за межами України. В Україні розміщувалося багато московських військ, які грабували і гнобили її населення.

Воєнні дії почалися в 1700 р. між Швецією і Данією та королем Августом ІІ. Незабаром датські війська зазнали поразки і Данія уклала мир зі Швецією (7 серпня 1700 р.). Потім у війну вступила Росія. Але погано озброєне і непідготовлене російське військо 19 листопада 1700 р. під Нарвою було вщент розгромлене шведами. Перед цим за наказом Петра І 12 тис. козаків на чолі з наказним гетьманом Обидовським пішли під Нарву. Але коли козаки дійшли тільки до Пскова, битва закінчилася, і вони провели на холодній півночі зиму, жили у холоді й голоді, багато з них загинули або стали інвалідами.

Перехід Мазепи на бік Карла ХІІ

Однією з причин, що зумовили спрямування Карлом ХІІ своїх військ в Україну, був перехід гетьмана Мазепи та його найближчих прихильників на бік шведів.

Мазепа й козацькі старшини дедалі більше переконувалися, що царський уряд не зважає на інтереси України, накладає на неї дедалі більший тягар, веде лінію на повну ліквідацію політичної автономії Гетьманщини. У цих умовах вони шукали виходу, щоб забезпечити незалежність України і, відповідно, зберегти українську державність та своє панування, свою владу.

На цьому ґрунті в Мазепи й визрів план зберегти незалежну Українську державу з допомогою шведського короля. Але, на жаль, оригінальних, цілком вірогідних документів про відносини Мазепи з Карлом ХІІ не знайдено.

У 1708 р. Мазепа і Карл ХІІ уклали договір. За цим договором шведський король зобов’язувався обороняти Україну й задля цього негайно висилати помічні війська, які будуть в Україні доти, доки вона потребуватиме їх. Частина старшини не підтримувала планів Мазепи і сповістила про ці плани царю. Зокрема, це були генеральний суддя Василь Кочубей і полтавський полковник Іван Іскра. Але Петро І вважав це наклепом на гетьмана, і за його наказом вони були закуті у кайдани і передані Мазепі. 14 листопада 1708 р. у таборі біля м. Борщагівки на Київщині їм було відтято голови. Карл ХІІ сподівався, що в Україні його війська, як обіцяв Мазепа, дістануть підтримку населення, продовольство, але ці сподівання були марними. Міщани, козацтво, інші верстви населення зустріли шведів вороже. В Україні почалася партизанська боротьба проти шведських військ. Шведи зазнали значних втрат. За наказом Петра І на території України були проведені каральні акції.

Коли шведські війська вступили на Лівобережжя, Мазепа 24 жовтня 1708 р. із загоном козаків (приблизно 5 тисяч) покинув свою резиденцію в Батурині, перейшов на правий берег Десни і через кілька днів прибув до табору шведських військ поблизу м. Макошина.

Дізнавшись про такий вчинок Мазепи, Петро І наказав О. Меншикову спалити Батурин і видав наказ про зміщення Мазепи з посади гетьмана, а духівництво прокляло і навічно піддало Мазепу анафемі.

 


30.01.2017; 01:36
хиты: 151
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь