З 40-х років XVIIIст. і особливо в другій його половині в Польщі та Литві спостерігається економічне піднесення. Позитивні економічні перетворення, що розпочалися в країні, зумовило також поліпшення торговельної кон'юнктури і збільшення попиту на продукцію сільського господарства. Окремі магнати і шляхта переводили селян з панщини на чинш, ширше застосовували вільнонайману працю, вирощували нові культури — картоплю, рапс, кормові рослини, використовували вдосконалені знаряддя праці й різноманітні добрива. Але врожайність усе ще залишалася нижчою, ніж у XVI ст. Зростала кількість збіднілих селян, котрі наймалися на поденну працю, тоді як кількість заможних господарів збільшилась не набагато.
У другій половині XVIII ст. пожвавлюються промисловість і торгівля. Відновлюються виробничі підприємства, з'являються мануфактури з виготовлення скла і фаянсу, гобеленів і килимів, сукна й оксамиту, дзеркал і карет, гармат і рушниць (урядові замовлення для війська). Скасування внутрішнього мита, організація роботи монетного двору, запровадження офіційної системи мір і ваги, піклування магнатів і шляхти про шляхи сполучення — все це створювало сприятливі умови для розвитку торгівлі. Для транспортування продуктів сільського господарства зі східних районів країни прокладено два канали: канал Огінського, що з'єднав Буг із Прип'яттю і Дніпром, та Королівський канал, що сполучив Буг із Прип'яттю.
Поступово відроджуються міста, в яких зосереджувалось ремісниче виробництво. Ті з них, що містились у приватних володіннях, діставали нові привілеї, у великих міських центрах відкривалися банки, які фінансували розвиток промисловості й торгівлі. У містах з'явилися нові прошарки городян: купці, підприємці, збідніла шляхта, чиновники, військові, юристи, журналісти. Під впливом ідей Просвітництва вони вимагали поліпшення становища міщан і селян.
Економічному розвою та зміцненню внутрішньополітичного становища країни певною мірою сприяли реформи 60-х років. Ідея реформ як засобу відродження Польщі зародилася в середовищі прогресивних магнатсько-шляхетських кіл. Передові люди того часу розуміли, що Польща дуже відстала від західноєвропейських країн. Це могло призвести до втрати незалежності. Потрібно було вжити заходів для її збереження і створення умов для швидкого економічного й політичного розвитку країни.
Пропозиції та проекти реформ спрямовувалися головним чином на вдосконалення системи державного управління, але декотрі з них передбачали й поліпшення умов існування міського й сільського населення. Однак до самої смерті Авгус-та III ніяких практичних заходів не вживалося. Лише під час безкоролів'я, у 1764 р., група магнатів, очолюваних Чарторийськими, здійснила деякі реформи державного устрою. Було впорядковано процедуру проведення сеймів, обмежено практику "liberum veto", реформовано управління військом, фінансами, судами, скасовано місцеві мита й запроваджено обов'язкове для всіх "генеральне мито "на кордонах держави, розширено права міського самоврядування. Незважаючи на обмеженість, реформи мали прогресивний характер, оскільки спрямовувалися на зміцнення центральної влади, сприяли розвиткові нових економічних відносин.
У 1764 р. під тиском Росії королем Речі Посполитої обрали родича Чарторийських і прибічника імператриці Катерини II, польського посла в Петербурзі Станіслава Понятовського, який коронувався під ім'ям Августа (1764—1795). Російський уряд прагнув одноосібно контролювати Польшу й тому до певного часу погоджувався на обмежені реформи. Та коли сейм нового скликання відмовився виконати вимоги Росії щодо повернення прав дисидентам (православним і протестантам), відібраних за часів Саксонської династії, Петербург використав це, щоб виступити проти будь-яких змін у шляхетській конституції. Зрештою сейм ухвалив постанову про зрівняння дисидентів у правах з католиками. Піклування Росі та Пруссії про свободи іновірців і надалі забезпечувало їм змогу втручатися в польські справи.
Консервативні політики за підтримки російського війська домоглися скасування всіх нововведень і відновлення старих порядків, "кардинальних прав" (вільних виборів короля, практики ''liberum veto", права на відмову королю в покорі, виключне право шляхти обіймати державні посади й володіти земельною власністю). Ці права гарантувала Катерина II. На практиці це означало, що надалі реформи державного управління мали проводитися лише за згоди Росії.
Барська конф. Барська конфедерація (1768–1772) — військово-політичне об'єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського та Російської імперії.
Створена конфедерація 29 лютого 1768 року у місті Бар на Поділлі (тепер Вінницька область) за ініціативою магнатів братів Красинських, Ю. Пуласького та інших. Учасники Барської конфедерації виступали проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та реформ внутрішнього устрою Польщі, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти.
Безпосереднім приводом до виступу конфедератів стало підписання С. Понятовським 17 лютого 1768 року під тиском російського уряду трактату про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами (лідери противників зрівняння були заарештовані російським послом М. Репніним та вивезені у Калугу). 24 лютого 1768 Росія та Польща уклали у Варшаві угоду з так званого дисидентського питання.
Під час воєнних дій з російськими військами конфедерати чинили масові розправи над українським населенням, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні — Коліївщини. Боротьба конфедератів проти царських військ продовжувалася з 1768 до 1772 року. 27 липня 1768 росіяни почали облогу Кракова, де боронилися 2,000 барських конфедератів, зайняли 17 серпня.
В жовтні 1768 на стороні Барської конфедерації виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії-6 жовтня (25 вересня) султан Мустафа ІІІ оголосив війну Росії, вимагаючи, щоб російські війська покинули терени Речі Посполитої. Французький уряд для керівництва збройними силами конфедератів вислав гененерала Дюмур'є. Один з французьких найманців на службі Барської конфедерації Тесбі де Белькур був взятий у полон козаками, про що згадував у своїх мемуарах.
13 вересня 1769 Російські війська О. Суворова отримали перемогу над загоном Барських конфедератів на чолі з Казимиром та Францом Пуласькими біля села Горіхове під Малоритою; битва під Влодавою. 14 вересня-відбувся бій конфедератів під Радоміном і під Тарпнем. 15 вересня — бій конфедератів під Ломазами при Влодаві та поразка. 11 серпня 1770 російські війська почали облогу замку Любомирських в Жешуві, здобули замок 12 серпня. 16 серпня — перемога барських конфедератів в бою під Косцянем. 10 вересня почалася оборона Ясної Гори польськими конфедератами барськими Казимира Пуласького. 3 жовтня — бій під Лясковою (Низькі Бескиди). 13 жовтня конфедерація барська ухвалила акт детронізації Станіслава Августа Понятовського. 6 вересня 1771-перемога конфедератів над російськими військами в бою під Антополем на Поліссі. 23 вересня російські війська Суворова побороли конфедератів Михайла Огінського у битві при Столовичах. 3 листопада 1771 відбулася невдала спроба викрасти польського короля та великого князя литовського Станіслава Августа Понятовського. Проте, незважаючи на значну міжнародну підтримку, 1772 року головні сили конфедератів були розбиті російськими військами під командуванням О. Суворова.
Поразка Барської конфедерації стала однією з передумов першого поділу Польщі 1772 року. Капітуляцією Кракова 23 квітня 1772 перед австрійськими військами, що виступали на боці Росії, скінчилось повстання «Барської Конфедерації».
Перший розділ Речі Посполитої. Надбання союзників та втрати Польщі За час Августа 3 почалась боротьба магнатських угруповувань за вплив в державі. Табір шляхтичів Чарториських прагнув перетворити Польщу на сильну аристократичну державу за підтримки Рос.імперії. йому протистояв табір магнатів Потоцьких,котрі хотіли зберегти магнацьку олігархію,орієнтуючись на Прусію.
Після смерті Августа3 при сприянні Катерини2 у 1764 польським королем було обрано Станіслава Понятовського,який згодом почав здійснювати реформи. Ці заходи не задовольняли магнатів,котрі під керівництвом Радзивіла за підтримки Росії у 1767 утворили анти королівську конфедерацію в Радомі. Активне втручання Росії в Польські справи,утвердження маніфесту,за яким католики і некатолики утверджувались в правах ,призвели до створення конфедерації у Барі 1768,що спиралась на підтримку Австрії і Франції.Польща переросла в арену боротьби унруповувань,підтримуваних Європейськими державами.
У цих умовах,пропозиція польського короля Фрідріха2 про поділ польських земель між сусідніми державами знайшли сприятливий грунтю і в 1772 Прусія,Австрія і Росія підписали трактат про поділ польських земель,за яким у Польщі були забрані Помор’є,Куяви,частина Великопольщі,Малопольща,Галичина і Східна Білорусь.
1773-1792 королю і прибічникам реформ вдалось здійснити ряд змін,що зміцнили державу.Чотирирічний сейм 1788-1792 за ініціативою реформаторів,очолюваних Гуго Колонтаєм було ухвалено 3 травня 1791 року Конституцію,яка запроваджувала конституційну монархію,особисті свободи і права усім громадянам Польщі.Увідповідь на це шляхецькі можновладці утворили у 1792 під Уманню Торговицьку Кофедерацію,яку очолиі С.Потоцький і закликали на допомогу Рос.армію.
Військове втручання сусідів призвело до Другого поділу Польщі.
