Захопивши російський престол 28 червня 1762 р. внаслідок двірцевого перевороту і вбивства Петра ІІІ, Катерина II продовжила реформи, спрямовані на подальше зміцнення самодержавства в країні та збереження непорушності феодально-кріпосницької системи. Отримавши владу з рук дворянства, вона діяла винятково в його інтересах, зокрема зміцнювала привілеї та задовольняла вимоги участі в управлінні державою.
Найяскравішим проявом політики освіченого абсолютизму стало скликання Уложеної комісії, одним із завдань якої була заміна застарілого збірника законів (Уложення) 1649 р. Влітку 1767 р. нова законодавча комісія розпочала роботу. Але виробити якийсь реальний документ комісія не змогла, і Катерина II припинила її роботу (указ від 4 грудня 1774 р.). Імператриця остаточно перебрала на себе видання законів (указів).
Своїми указами Катерина II заборонила кріпосним селянам, подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини до Сибіру, продавати їх без землі; поширила 1783 р. кріпосне право на Лівобережну Україну тощо.
Вершиною дворянських привілеїв став маніфест від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам. За дворянами юридично закріплювали селян із нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов'язку нести військову й державну службу тощо. У містах створювалися міські думи, а міщани поділялися на 6 розрядів за майновим цензом.
Відбувалися подальші централізація та бюрократизація державного апарату. У 1763 р. імператриця видала указ про поділ сенату на 6 департаментів із різними функціями, чим було послаблено його вплив як найвищого державного органу. Катерина II створила особисту канцелярію — “Кабінет Її Величності” та сконцентрувала в своїх руках усю повноту виконавчої влади. У 60-х рр. провадилася реформа місцевих органів державної влади, згідно з якою вся влада на місцях зосереджувалась у губернатора. Було проведено також секуляризацію монастирських земель. У 1775 р. здійснено адміністративну обласну реформу, за якою Росію переділили на 50 губерній (замість 23), які, своєю чергою, складалися з повітів. У губерніях влада належала губернаторам, призначуваним урядом, а в повітах і повітових містах — “капітан-ісправникам” і “городничим”.
Важливим елементом адміністративних реформ Катерини ІІ була ліквідація автономних утворень, що існували у складі Російської імперії. Імператриця скасувала “особливий прибалтійський порядок”, реорганізувала управління Донським краєм. Одначе найбільше втратило від адміністративних перетворень Катерини ІІ населення України. 10 листопада 1764 р. було оголошено маніфест цариці про ліквідацію гетьманства на Лівобережній Україні. Натомість створено нову Малоросійську колегію, якою керував президент генерал-губернатор П. Рум'янцев. У 1765 р. ліквідовано козацький устрій на Слобідській Україні: козацькі полки перетворювалися на регулярні, частину козаків переведено у стан державних селян. 3 серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про знищення Запорозької Січі. У 1781—1783 рр. на Гетьманщині проведено нові адміністративні перетворення: скасовувався полково-сотенний адміністративний устрій і вводився повітовий, замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Самобутню Україну було перетворено на пересічну частину Російської імперії — Малоросію.
