Ще в XIX ст. депутат Установчих зборів Франції Казимір Т. Делямар писав: "Ціла Європа була переможена з Карлом XII під Полтавою. На другий день після цієї перемоги... москалі вперше вдерлися в Європу, захоплюючи Малу Росію. Ця перемога являється для них такою важливою, що ще й сьогодні святкується її річниця, тоді коли інші перемоги вже давно забулися. І тепер ще русини, названі малоросами, не називають руськими москалів, вони добиваються своєї незалежності і петербурзький уряд вважає їх своїми ворогами, страшнішими від поляків... В дійсності, історія не повинна забувати, що перед Петром І ті, кого ми сьогодні називаємо рутенцями, називалися русинами, а їх край — Руссю, а ті, кого ми називаємо росіянами, називалися москалями, а їх батьківщина — Московщиною..." ("Європейський народ, забутий історією". Прохання-звернення до Сенату. Часопис "Батьківщина").
Аргентинський вчений Енріке Мартінес Бодо в статті "Комунізм звеличує бойовий успіх царя Петра" зазначив, з якою пишністю святкували в Радянському Союзі 250-річчя перемоги під Полтавою. "Якими ж мотивами керуються володарі Москви у святкуванні перемоги, що її отримав один із царів, себто один із глитаїв народу, проти яких виступав і боровся комунізм? Вони кажуть, що це була перемога над зрадником і чужоземним народом".
Взагалі ж, битва під Полтавою, яка відбулася 27 червня 1709р., в зарубіжній історіографії розглядається, як війна між Швецією і Росією. Україні місця в цих дослідженнях майже не відводиться, хоча найбільш трагічними наслідки цієї битви були саме для України.
Едвард Шепперд Крізі в своїй роботі "П’ятнадцять вирішальних світових битв" пише, що перемога Росії над Швецією під Полтавою набула першорядного значення в світі в силу того, що цим фактом заперечено, а що встановлено. Жеребом гри під Полтавою була Європа. Якщо б там було переможено Петра, — продовжує автор, — тоді найбільша в сучасному світові імперія, повторюючи за Вольтером, потонула б у тому ж хаосі, з якого вона нещодавно виринула.
13.Внутрішня політика Катерини2 Внутрішня політика російського самодержавства цього періоду отримала назву освіченого абсолютизму, а найбільш яскравого вияву набула за часів правління Катерини П(1762-1796); цей час назвали «золотим віком».
Імператриця остаточно перебрала на себе видання законів (указів). Своїми указами Катерина II заборонила кріпосним селянам без дозволу поміщиків залишати своїх землевласників, подавати скарги на поміщиків до урядових органів; дозволила поміщикам засилати селян за провини в Сибір, продавати їх без землі; у 1783 р. поширила кріпосне право на Лівобережну Україну тощо.
Вершиною дворянських привілеїв став маніфест від 21 квітня 1785 р. про жалувані грамоти дворянству й містам. За дворянами юридично закріплювали селян з нерухомим майном; дворян звільняли від податків, повинностей, тілесних покарань, обов'язку нести військову й державну службу тощо. У містах створювалися міські думи й поліцейсько-господарські органи, а міщани поділялися на 6 розрядів за майновим цензом.
Продовжувалася централізація та бюрократизація державного апарату. Катерина II створила особисту канцелярію — «Кабінет її Величності» та сконцентрувала в своїх руках усю повноту виконавчої влади. Було проведено також секуляризацію монастирських земель. У 1775 р. здійснено адміністративну реформу, за якою Росію поділили на 50 губерній (замість 23), які, у свою чергу, складалися з повітів. У губерніях влада належала губернаторам, призначуваним урядом, а в повітах і повітових містах — «капітан-ісправникам» і «городничим».
Важливим елементом адміністративних реформ Катерини II була ліквідація автономних утворень, що існували у складі Російської імперії. Імператриця скасувала «особливий прибалтійський порядок», реорганізувала управління Донським краєм. Одначе найбільше втратило від адміністративних перетворень Катерини II населення України. 10 листопада 1764 р. було оголошено маніфест цариці про ліквідацію гетьманства на Лівобережній Україні. Натомість створено нову Малоросійську колегію, якою керував генерал-губернатор П. Рум'янцев. У 1765 р. ліквідовано козацький устрій у Слобідській Україні: козацькі полки перетворювалися в регулярні, частину козаків переведено у стан державних селян. З серпня 1775 р. царським маніфестом було оголошено про знищення Запорозької Січі. У 1781-1783 pp. в Гетьманщині проведено нові адміністративні перетворення: скасовувався полково-сотенний/адміністративний устрій і вводився повітовий; замість Гетьманщини утворювалося Малоросійське генерал-губернаторство. Яскраву, самобутню державу Україну було перетворено у пересічну частину Російської імперії—Малоросію.
