Механіцизм – розуміння природних процесів і людини, різноманітні форми розвитку зведені до механічного руху. “Людина – машина” – крайнє вираження механіцизму Нового часу. Перетворення світу на основі зведення його до простих механізмів.
Емпіризм (грец. еmpeiria – досвід) - філософський напрям, який визнає чуттєвий досвід основним і єдиним джерелом і змістом знання. Емпіризм ХVІІ – ХVІІІ ст. – матеріалістичний емпіризм, такий, який стверджує, що чуттєвий досвід об’єктивно відображує навколишній світ. (Пізніше з’являється об’єктивно ідеалістичний емпіризм, такий, що визнає єдиною реальністю суб’єктивний досвід). (Бекон)
Раціоналізм (лат. rationalis – розум) – філософський напрямок, який визнає розум основою пізнання. Раціоналізм протистоїть як ірраціоналізму (інтуїтивізм) так і емпіризму. Основоположником раціоналізму є дуаліст Декарт. Продовжили – голандський філософ Б. Спіноза, німецький філософ Лейбніц. Емпірична традиція представлена в англійській філософії, започатковує її Френсіс Бекон, продовжують і розвивають Т. Гобс, Дж. Лок, Дж. Берклі, Д.Юм.
Емпіризм (від грець. досвід) - вчення в теорії пізнання, яке визнає досвід (чуттєві сприйняття) єдиним засобом досягнення знання. Емпіризм виводить всезагальний і необхідний характер знання не з самого розуму, аз досвіду. Пізнання, за його вченням, можливе лише при умові, що дано емпіричний фактор. Якби ми хотіли рухатись за допомогою лише одного мислення, то назавжди залишилися б в оточенні здобутого матеріалу. Тому всі наші зняття походять з досвіду. Те, що ми називаємо субстанцією, лише постійне співіснування емпірично даних якостей, а причинність є сприйнята нами постійна послідовність подій.
Емпіристи древності: Протагор, Арістип, стоїки, епікурейці.
Емпіристи нового покоління: Бекон, Гоббс та інші.
Лок - противник вроджених ідей; єдине джерело пізнання є зовнішній і внутрішній досвід, з якого можуть бути виведені всі наші ідеї.
Дж. Ст. Мілль навіть математичне пізнання виводить з досвіду, а Кондильяк визнає лише одне джерело пізнання – чуттєве сприйняття.
Емпіризм дуже близько стоїть до наївного реалізму, котрий не раз піддавався критиці. Так, подібно емпіризму, наївний реалізм стверджує, що почуття передають в душу предмети такими, жими вони існують у дійсності. Але відчуття, будучи станом зізнання, не може повторювати якості предметів, так як давно відомо, що якості відчуттів не представляють властивості тіл, але існують лише в нашому сприйнятті. Наука твердо встановила принцип суб`єктивності відчуттів, тому вже Локу довелось ділити якості предметів на дві категорії: на суб`єктивні, котрі свідомість приписує предмету (напр. колір) і на об`єктивні, котрі в дійсності належать самому предмету, як-то: протяжність, число, форма, рух, щільність. Однак в цих так званих первинних якостях присутні суб`єктивні елементи. До того ж самі "первинні якості" є змінними. Сучасній фізиці, наприклад, відомо, що протяжність предмета змінюється від швидкості предмета. До ще менш надійних показників твердих якостей можна віднести щільність і форму.
Раціоналізм (лат. розум) - філософське вчення, згідно якому розум є основою буття (онтологічний раціоналізм), пізнання (гносеологічний раціоналізм), моралі (етичний раціоналізм). Це вчення на противагу емпіризму виводить пізнання з розуму та світогляду; джерело пізнання він бачить в розумі, якому приписує роль творчого начала.
Отже, за раціоналізмом, вирішальним моментом в пізнанні є мислення. Наш дух, наш розум, сила інтелекту лише й створюють те, що можна назвати істинним пізнанням. Всяке емпіричне твердження має, як говорив Кант, лише "порівняльну цінність", оскільки будь який новий досвід може видозмінювати його, До того ж є й такі галузі знання, в яких досвід взагалі не грає ніякої ролі - це чиста математика.
Раціоналісти древності:
Демокріт визнавав раціональне пізнання істинним, чуттєве ж - випадковим.
Сократ і Платон віддавали перевагу логічно-абстрактному перед емпірично-конкретним. Взагалі, найпростіша форма раціоналізму виражена Платоном у його вченні про ідеї. Ідеї у нього - об`єктивні поняття - прототипи предметів; лише ідеї дійсно існують, лише вони можуть бути пізнані. Душа в інобутті безпосередньо споглядала світ ідей, в світі ж інобуття (в матеріальному світі) вона пригадує і впізнає ідеї в образах предметів. Аристотель визнає ідеї формуючим началом предметного світу - у нього ідеї живуть в предметах.
В 17-18 cт. - Декарт, Спіноза, Лейбніц, Вольф підтримували ідеї раціоналізму. У них приклад математики є визначальним для Розвитку філософії. Для Лейбніца емпіричне пізнання є смутне та неадекватне пізнання, істинне пізнання є усвідомлення розумом.
Останній крок раціоналізм зробив в панлогізмі Гегеля. Вже Фіхте намагався весь зміст теоретичного і практичного розуму вивести з ряду послідовних фактів духу. В результаті всього цей раціональний фактор визнається навіть в етиці і поведінці, кільки вічні, загальнообов`язкові істини можливі як істини розуму.
Механіцизм - світорозуміння згідно якого механічна форма руху є єдино об`єктивною і призводить вона до матеріалізму
Механіцизм визнає сліпий необхідний зв`язок причини і наслідку - це природна причинність. Таке розуміння характерне вже для давнього атомізму. Спіноза також приходить до висновку, що не має ні вільної волі, ні цілей, що керують ходом подій.
Платон - перший телеолог: все виникло і розвивається згідно цілей. У світі ідей панування належить розуму і цілі, у світі матеріальному - сліпої необхідності. Близький до нього і Аристотель: в природі панує механічна закономірність у формі руху. З іншої сторони, ціль всякого розвитку - форма, поняття ідеальне, Бог - "чиста форма".
Матеріалісти намагались механічній закономірності надати якоїсь доцільності, - саме це намагався зробити дарвінізм. Але дарвінізм пояснює лише процес виникнення нових органів, але не (може пояснити існування готових форм організму, котрі необхідні для збереження особи і виду. Адже кожна біологічна форма має закладену в ній ідею розвитку. Звідки вона?
І далі: поняття добра і зла несумісні з механічною теорією, або, в такому випадку, ці поняття просто не знаходять собі місця при вивченні світової природи.
Словом, механічне пояснення правомірно при застосуванні до бездуховної матерії, телеологія ж вірна по відношенню пізнавальної волі і дій людини. Існує реальне буття двоякого порядку, цьому відповідає двоїста закономірність процесів. Теологічне розуміння є не порушення, а доповнення механічного.
Питання про останні цілі всесвіту, як і питання про її першопричину непроникний для наукового дослідження, це вже релігійна проблема.
