Аж до Нікейського собору, який був скликаний 325 року, християни в Римській імперії зазнавали переслідувань: у них відбирали майно, церкви спалювали. При імператорі Диоклетіані (близько 245 – 316 рр.) гоніння посилилися. Диоклетіан прагнув відновити старі язичницькі традиції та перетворити їх на свого роду державну релігію. Однак його антихристиянська політика виявилась неспроможною. Кінець їй поклав Костянтин І (близько 285 - 337 рр.), який став імператором після Диоклетіана. Римська імперія мала добре організоване військо та відлагоджений механізм державного управління. Загальний економічний простір забезпечував достойний рівень статків. Громадянські права, які були даровані всьому населенню імперії, сприяли його єдності. Різні погляди зберігалися лише в питанні віросповідання. Як у Римській імперії колись переслідували християн та іудеїв, так тепер суворих гонінь зазнавали язичники. Культові обряди іновірців розцінювалися як державна зрада. Язичницькі храми нищили. Жертвою охоронців «істинної» віри став і Дельфійський оракул – легендарне місце пророкування при храмі Аполлона в древньогрецькому місті Дельфи. І все ж таки 27 лютого 380 року – епохальна дата в європейській історії. Саме в цей день сформувався симбіоз іудейсько-християнського коріння та грецько-римської античної культури.
Стародавня історія Греції та Риму та іудейсько-християнське релігійне вчення мали вирішальний вплив на розвиток Європи – як у позитивному, так і в негативному сенсі. Бо в наступні сторіччя християнський хрест символізував не лише допомогу неімущим, хворим та страждаючим. Вбивства інакодумців та «віровідступників» також відбувалися в ім’я Христа.
