Завоювання Римом Італії і підпорядкування її римській владі не означали утворення єдиної централізованої держави. Попри те, що шлюзи для припливу нових членів в ряди замкнутого римського громадянства трохи відкрилися, Рим залишився полісом. Але разом з ним збереглися і інші італійські поліси, що теж піддалися трансформації. Але вона виразилася в порушенні іншого полісного принципу, а саме у відсутності повної самостійності, тобто у втраті усіма права на самостійну зовнішню політику. У Італії склалася своєрідна державно-правова форма, що дістала в науці назву Італійського, а точніше, Римсько-італійського союзу. Його специфіка полягала в тому, що це був союз полісу Риму, що стоїть над усіма, з окремими полісами і громадами Італії, притому на різних умовах.
Перша відмінність між союзниками полягала в тому, що одні з них мали повне самоврядування, а інші — обмежене. До самоврядних громад відносилися союзні муніципії (від латів munus — обов’язок: трудова, військова, почесна) і колонії різного рангу.
Муніципії вищого рангу були представлені тими давніми полісами Лація, які в 338 р. до н. е. отримали усю повноту прав в Римі. Нижче їх стояли ті, що мали лише майнові права в Римі в повному (civitates sine sutffragio — етруське місто Церє, сабінські міста) або неповному (міста Фунди, Формії) об’ємі, а також союзники (socii), що не мали в Римі ніяких прав (грецькі міста Південної Італії — Неаполь, Тарент та ін.).
Відносини Риму з колоніями союзними договорами не регулювалися. Але фактично колонії були складовою частиною Римсько-італійського союзу, тому що, подібно до союзних муніципій, не були незалежні в сфері зовнішньої політики і зобов’язані були воювати на стороні Риму. Колонії підрозділялися на римські (цивільні) і латинського права. І ті і інші користувалися самоврядуванням.
Римсько-італійський союз був своєрідною державно-правовою структурою, яка складається з тих, що втратили автаркію полісів, з яких одні ставали повністю, а інші частково автономними у внутрішньому житті. Адже і муніципії і колонії зберігали полісні ознаки. Таким чином, поліси (civitates) усередині Римсько-італійського союзу зберігалися, число їх навіть зростало в силу соціально-економічного розвитку племінних громад. Кожен поліс був цивільним колективом, члени якого мали приватну власність на свою ділянку землі і в той самий час розпоряджалися загальнонародною землею, місцевим ager publiciis. Проте полісні структури, що збереглися, трансформувалися: усі члени Римсько-італійського союзу втратили таку полісну рису, як незалежність, а Рим — таку, як замкнутість. І це посилювало Рим, сприяло пом’якшенню невдоволення союзників, пригнічувало їх сепаратизм.
В результаті підкорення Італії Рим політично посилився. Виріс за рахунок союзницьких військових контингентів його військовий потенціал. Але він зміцнів і економічно, тому що відторгав у переможених землі, які перетворювалися на ager publiciis. Частково завойована земля відводилася під колонії, але велика її частина ставала приналежністю самого Риму. Упродовж V — середини III ст. до н. е. постійно збільшувалася римська територія, росло число округів — триб, що досягло 35 до 265 р. до н. е.
Рим, звичайно, експлуатував своїх союзників. Але в той самий час створення Римсько-італійського союзу економічно і культурно зблизило населення Італії, сприяло поширенню прогресивного в тих умовах рабовласницького устрою господарства на усьому Апеннінському півострові.
* * *
В процесі римських завоювань була вироблена адекватна форма організації єдиної Італії — Римсько-італійський союз на чолі з Римом, що поєднує найширшу автономію окремих суб’єктів союзу: полісів, громад, племен і достатнього але авторитарну владу центру — Риму, що мав в розпорядженні великі можливості для проведення загальної політики об’єднаної Італії. Незважаючи на окремі слабкості структури Римсько-італійського союзу, протиріччя між союзними громадами і центром — Римом, що призводили до воєн і повстань, Римсько-італійський союз в цілому як сильну державу федерального типу зберігав свою міцність і стабільність впродовж майже півтора століть.
Об’єднання Італії відкривало можливості для відомої уніфікації економіки, соціальних, політичних структур і культури численних міст, громад і племен, що стоять на самих різних рівнях історичною розвитку.
