31. Уснопоетична творчість українського народу у другій половні ХІIІ -XVIст.

В усній народній творчості періоду ПІСЛЯ ТАТАРО-МОНГОЛЬСЬКОЇ НАВАЛИ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХIII - XVст.) зароджувалися нові форми, звільнялися від культових елементів обрядові пісні. Основними жанрами були казки, новели, легенди, притчі, вживалися прислів'я і приказки. Серед населення поширювалися розповіді про нашестя Батия, легенди про київського князя Михайлика - героя боротьби проти половців, патріотичні пісні. Народна творчість збагачувалася героїчними, визвольними мотивами.

Значні світоглядні зрушення відбу­ваються в усній народній творчо­сті доби пізнього Середньовіччя (XIV – перша половина XVII ст.). Розвиток народної творчості ук­раїнців відбувався на основі давньо­руських фольклорних традицій, проте нові умови життя народжували й нові форми народної творчості. Продовжу­вала, наприклад, розвиватися обрядова поезія - весільні пісні, колядки, щед­рівки, веснянки, поховальні голосіння. Але новим було те, що цей фольклорний жанр певною мірою звільнявся від пе­реважання культових елементів, як язичницьких, так і християнських. На­томість в обрядовій творчості з’явля­ються (насамперед у жнивних та обжин­кових піснях) соціальні мотиви та на­строї, які мають антифеодальне за­барвлення.

У XV ст. відроджується народний героїчний епос України у формі історич­них пісень і дум. Це було продовжен­ням, але на вищому рівні, епічних дав­ньоруських традицій (билин). Викону­вали думи народні співці - кобзарі, які часто гуртувалися у професійні кобзар­ські громади. Далеко не всі думи дійшли до нашого часу. Одна з найвідоміших і найдавніших - дума про козака Голоту, оспіву­вали подвиги, мужність, відвагу, відда­ність козаків та їх ватажків, таких як Байда, Кішка, Сагайдачний та ін.

В руко­писній граматиці 1571 р., яку не встиг підготувати до друку видатний чеський учений і культурно-освітній діяч Ян Благослав, було вміщено українську ба­ладу «Дунаю, Дунаю, чому смутен те­чеш?», записану від мандрівного студен­та. Це перший фіксований запис твору властиво українського фольклору.

У XV — першій половині XVI ст., незважаючи на переслідування з боку християнського духівництва й церкви «бісівських ігрищ» і «бісівських пісень», побутували народні обряди з відповідною пісенністю. Церква мусила пристосовувати народні звичаї до своїх свят. Це передусім стосується календарних обрядів колядування та щедрування, народного свята Купала та ін.