На відміну від грецького виховання в освітньо-виховній системі Риму знаходиться місце i для бідного, але вільного населення. Для дітей плебеїв були доступні початкові школи.
У Римі школи набувають значного поширення у другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.). Всі вони були спочатку приватними та платними i тільки в епоху імперії поступово перетворились на державні.
Елементарні (початкові) школи існували ще у III ст. до н. е. Вони обслуговували вiльнонароджене з середнім достатком населення (плебеїв). Тут навчали читати, писати i рахунку. Методика навчання була такою ж як i в афінських мусичних школах. У ці школи допускалися i дівчатка.
Заможні римляни надавали перевагу домашньому початковому навчанню своїх дітей.
У середині II ст. до н. е. виникають граматичні школи для дітей найбільш заможного населення. Сюди поступали хлопчики 12-рiчного віку, які отримали попередню домашню підготовку, i вчились тут до 16 років. Це були школи підвищеного типу, їх прототипом стали афінські гiмнасiї. У них вивчали грецьку i латинську мови, теорію словесності, грецьку літературу й історію.
За часів імперії вигляд граматичних шкіл зберігається. Важливе досягнення у цьому відношенні пов’язане з розвитком жіночої освіти: у I-II cт. поряд з чоловічими граматичними школами виникають і жіночі, що для історії педагогіки було новим.
У другій половині республіканської епохи (II-I ст. до н. е.) виникають риторичні школи, які були вищим ступенем шкільної римської освіти. Вони готували юнаків із найбільш заможних сімей до майбутньої державної діяльності. Тут за досить високу плату оволодівали ораторським мистецтвом, вивчали у великому об’ємі філософію, риторику, правознавство, давалися деякі відомості з математики, астрономії, музики.
Отже, у римських школах всіх типів з обов’язкового переліку повністю виключене фізичне виховання i майже відсутня музика.
В останні роки імператорського періоду занепадає римська культура і це знаходить відображення в освіті і вихованні підростаючого покоління. У школах панує формалізм, риторика вироджується у зовнішнє красномовство, падає моральність тощо.
У кінці Римської імперії, коли християнство стає панівною релігією, на посади вчителів все більше попадають представники християнського духовенства. Навчально-виховна робота набуває поступово релігійного характеру. Оскільки християнська церква не підтримувала освітньо-виховних ідеалів античності, то до кінця епохи древнього світу (IV-V ст.) значно знизився той рівень освіченості, який було досягнуто у стародавніх Греції і Римі.
Політико-правові вчення Стародавнього Риму мали багато спільного з політико-правовими вченнями античної Греції, формувались на основі грецької філософії, запозичених уявлень про форми держави, право, закон і справедливість тощо. Основними чинниками, які вплинули на становлення державно-правової думки Стародавнього Риму і обумовили їх своєрідність є наступні: 1) бурхливий розвиток відносин приватної власності, який вимагав посиленого правового захисту майнових відносин і обумовив відокремлення юриспруденції в самостійну галузь знань, розвиток приватного права; 2) криза рабовласницького способу виробництва, перебудова державного механізму в епоху імперії, війни, пов’язані з переростанням Римської імперії в світову державу, які обумовлюють розвиток міжнародного та публічного права, переосмислення ключових державознавчих проблем та місця і ролі людини в державно-правовій практиці.
