Еліністичні комедії відомі нам по латинським контамінаціям і по фрагментам. Одним із кращих представників цієї побутової драми був афінський поет Менандр (342—292 рр. до н. е.). У його комедіях проявилися збільшена майстерність в окресленні характерів, відомий психологізм, уміння помітити побутові деталі, витончену і дотепну мову, майстерність у веденні інтриги. Комедії Менандра відбивали життя Афін з її повсякденними турботами, дрібними інтересами, такими далекими від політичних пристрастей класичної комедії. Реалістично зображуючи життя, Менандр робив це настільки художньо і глибоко, що в його героях жителі багатьох елліністичних міст, а потім і Риму упізнавали своїх сучасників, що забезпечило комедіям Менандра величезну популярність і найширше поширення по всьому елліністичному світу.
Дієва, повнокровна насищена політичним змістом комедія Арістофана, який порушував проблему війни і миру , це була основна тематика його комедій.
Настрої відходу в примарний світ передаються в романах-утопіях III—II ст. до н. е. У романах Евгемера і Ямбула описувалися фантастичні країни, острови блаженних десь на краю ойкумени, в далекій Аравії або Індії, де люди насолоджуються щасливим життям на лоні розкішної природи. У цих людей повний достаток, гармонійні відносини, відмінне здоров’я. Побут таких людей нагадує побут самих богів. У романі Евгемера розвивається цікава концепція походження богів. Боги — це обожнені за свої заслуги люди, які мудро влаштували побут співгромадян. В утопіях Ямбула і Евгемера ми бачимо здвиг думки від питань організації до питань організації виробництва. Це свідчить про велику зрілість соціальних ідей, їх великій близькості до практичної задачі перебудови суспільства. Також для утопій цього періоду характеризуються ти що Ямбула і Евгемер будують суспільство без рабства, що говорить про кризу рабовласницьких відносин. Велика популярність цих жанрів показувала, що їх автори точно вгадували громадські настрої широких мас населення.
