Література української діаспори або еміграційна література — література написана українськими письменниками в еміграції, які з політичних, економічних, релігійних причин виїхали з Укра¬їни на постійне або тривале проживання за кордоном. Діаспорна література — результат переселення літераторів насамперед через численні політичні репресії на території України у XX ст. Коли в СРСР єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм, письменники-емігранти мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Таким чином українська діаспорна література XX ст. розвивалася паралельно з іншими європей¬ськими літературами в той час, коли в Україні ці процеси були зупинені і замінені в значній мірі суто пропагандистською та про- радянською літературною продукцією.
Перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. уважається трудовою, тож вона представлена скромними літературними набутками, що з’явилися переважно в США й Канаді. Зокрема, це жанр заробітчанських та емігрантських народних пісень, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів. Друга хвиля еміграції була пов’язана з поразкою національно- визвольних змагань. Саме ця хвиля принесла значні літературні твори та саму атмосферу живого літературного процесу. Тож перші значні українські літературні угрупування з’явилися в 1920-х рр. До них належали передовсім Празька школа (Юрій Липа, Юрій Клен, Олег Ольжич, Олена Теліга, Євген Маланюк, Наталя Лівицька-Холодна та ін.) в Чехословаччині та групи «Танк» та «Ми» в Польщі.
Наступна хвиля українських письменників-емігрантів була спричинена Другою світовою війною. Завдяки свободі самови¬раження в еміграції з’явилося багато оригінальних літератур¬них творів, які продовжували модерністську традицію обірвану в УРСР політичними репресіями. Так, у післявоєнній Німеччині від 1945 до 1948 р. активно діяла організація українських пись¬менників «Мистецький український рух» (Іван Багряний, Віктор Петров, Юрій Косач, Ігор Костецький та ін.), очолювана Уласом Самчуком. У МУРІ були й літературні критики, серед яких Юрій Шевельов, Володимир Державин та Віктор Петров. Важливим зав¬данням для себе письменники діаспори бачили також переклади сучасних їм літературних творів. Активними перекладачами були Ігор Костецький, Олег Зуєвський та Михайло Орест. Після переселення значної частини українських емігрантів за межі Німеччини літературні об’єднання виникали в англомов¬них країнах. Так, у 1954 р. аналогом МУРу постало об’єднання письменників «Слово», у якому згуртувалися прозаїки, поети, драматурги, літературознавці (Григорій Костюк, Юрій Шерех, Василь Барка, Тодось Осьмачка, Улас Самчук, Докія Гуменна, Ольга Мак та ін.). Особливо яскравою була творчість неформального об’єднання поетів під назвою Нью-Йоркська група (Юрій Тарнавський, Емма Андієвська, Богдан Рубчак, Богдан Бойчук, Марія Ревакович, Роман Бабовал та ін.). їхні твори відзначаються модерністською елітарною естетикою і віддалені від політики. Зі здобуттям Україною незалежності значно почастішали кон-такти «материкових» і діаспорних письменників. Загалом літера¬тура діаспори дедалі більше інтегрується в загальноукраїнський літературний процес.
