З другої половини XVII ст. почався період піднесення літературної творчості, її ідейної та естетичної переорієнтації. Характерні риси літератури нового часу такі: 1) зберігся зв'язок літератури з релігійним світоглядом; 2) мистецтво слова, зокрема література, поступово ставало самостійною галуззю творчості; 3) все виразніше виявлялися світські й естетичні функції літератури, вироблялися нові форми і способи художньо-словесного зображення; 4) головна увага письменників зосереджувалася на людині, а також її зв'язку з Богом, утверджувалися нові жанри художньої літератури, що розвивались під впливом соціально-економічних і культурно-освітніх умов. Друга половина XVII ст. — це період розквіту в українській літературі стилю бароко.
Феномен українського літературного бароко пов'язаний з іменами К.Транквіліона-Ставровецького, І.Гізеля, Л.Барановича, І.Галятовського, П.Мамки, Г.Сковороди та інших видатних письменників і філософів. Значної популярності досягли інтермедії (короткі одноактні вистави), які виконувалися між частинами шкільної драми. В них зображалися сцени сатиричного забарвлення з життя селян, козаків, міщан. Мова "акторів" була насичена прислів'ями та при Разом з позитивними рисами, притаманними народу, викривались негативні риси представників старшин і духовенства, їхня зажерливість або розпуста. В окремих інтермедіях висловлювався протест проти релігійних утисків. У другій половині XV ст. інтермедії перетворилися в самостійні й одноактні комедійні п'єси, що витіснили на другий план шкільну драму. В другій половині XVII — XVIII ст. подальшого розвитку досягнув ляльковий театр-вертеп. Вертепні вистави зазвичай супроводжували торги, ярмарки, свята. Популяризації театру-вертепу в народі сприяли мандрівні дяки — студенти Києво-Могилянської академії. Вертепна драма поділялася на дві частини: спочатку розігрувалася традиційна різдвяна драма — легенда про народження Христа. Друга — народно-побутова частина вертепного дійства мала світський характер і складалася з окремих побутових сцен, наповнених характерним українським гумором. Побутові сцени становили основу інтермедій, тісно пов'язаних із розвитком шкільного театру і шкільної драми. Завдяки жанру інтермедії на сцену проникали українська мова й пісня. В діалогах звучали одвічні прагнення народних мас до свободи та рівності. Вертепні вистави й інтермедії сприяли розвитку українського народного комерційного театру. Подальший розвиток сценічного мистецтва привів до виникнення нової форми народного театру, в якому ярмаркові вистави переносились до своєрідної конструкції приміщення-балагана. Театр-балада поєднував елементи мистецтва лицедіїв, народної драми і шкільного театру. До його репертуару входили твори українських та іноземних авторів, п'єси, інтермедії. Зокрема, малий успіх п'єса Г.Кониського "Воскресіння мертвих". На зразок театру російського дворянства у XVIII ст. українські магнати створили кріпацький театр. У театральних видовищах, які влаштовували у мастках феодали, акторами виступали кріпаки. Кріпацькі трупи ставили п'єси українською і російською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави. Все це засвідчувало розвиток народного сценічного і хорового мистецтва. Зародження професійного театру в Україні припадає на кінець XVIII ст. Першим постійним театром став Харківський, заснований у 1798 р. В його репертуарі були "Недоросток" Д.Фонвізіна, "Мельник-чаклун" О.Аблесимова, "Наніна" Вольтера та ін. Подібні професійні трупи виникли і в інших містах. Безумовно, виконавська майстерність акторів не завжди була високою, але їхня діяльність створювала відповідний ґрунт, на якому розвивався український професійний театр.
