Народився Микола Васильович Гоголь 1 квітня (20 березня за старим стилем) 1809 року в селі Великі Сорочинці (тепер Миргородського району) на Полтавщині. Дитинство майбутнього письменника минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) в маєтку батьків.
З 1818 по 1819 р. навчався в Полтавському повітовому училищі, а з 1821 по 1828 р. — у Ніжинській гімназії вищих наук. Мовно-музична культура рідної землі знаходила свій вияв у виховній практиці бабусі Тетяни Семенівни, маминої мами. Любов до мови, відчуття слова закладалися у юного Миколи Гоголя уже з дитячих літ. Згодом він захопиться збиранням українських народних пісень, прислів’їв та приказок, готуватиме матеріали до українсько-російського словника. М.Гоголь настроювався на таку діяльність, «щоб бути по-справжньому корисним для людства». Загалом же всю творчість великого письменника було спрямовано на «очищення серця», «розуміння серцем», щоб досягти хоч якоїсь подоби суспільної гармонії.
У 1828 році М.Гоголь переїжджає до Петербурга. Там у 1829 р. він публікує свій перший твір — поему «Ганц Кюхельгартен». Через рік у журналі з’являється повість «Басаврюк, або Вечір проти Івана Купала», перша з циклу «Вечори на хуторі біля Диканьки». Романтична спрямованість, опоетизованість життя надавали творам М.Гоголя особливого колориту. Ґрунтовні знання усної народної творчості дозволяли майстру виводити картини дійсності у глибокому взаємопереплетенні з вимислом, але мовби на реальному ґрунті життя. Особливо привабливим був ліризм, проникливість і любов автора до зображуваного.
Туга за батьківщиною, за мальовничою Україною, змусила М.Гоголя наприкінці 1833 року клопотатися про місце професора історії в Київському університеті св. Володимира. Спонукала до цього ще й дружба з М.Максимовичем, професором-земляком, етнографом, фольклористом, істориком, ботаніком, майбутнім ректором Київського університету.
З другої половини 30-х років подальший розквіт таланту М.Гоголя пов’язаний з його драматургією. Етапною навіть в історії театру стала його соціальна комедія «Ревізор» (1836 р.) Невдовзі після прем’єри п’єси М.Гоголь виїжджає на досить тривалий час за кордон. Він відвідує Німеччину, Швейцарію, Францію, Італію. У 1842 році з’являється друком знаменита поема-роман «Мертві душі». Останні роки життя письменника сповнені драматичних пошуків себе в Істині. Прямим підтвердженням тому було видання «Вибраних місць з листування з друзями» (1847 р.). У 1848 році письменник повертається на батьківщину, посилено працює над другим томом «Мертвих душ», але незадовго перед смертю спалює рукопис. Тяжка хвороба обірвала життя неповторного майстра слова у 1852 роцi.
Гоголь-батько, вживаючи російську мову в сентиментальних поезіях та листах, писав українською мовою комедії з народного побуту для вистав у домашньому театрі свого родича.
М. Гоголь з дитинства глибоко вивчав не тільки історію та культуру України, а й всесвітню історію, національну етнографію та фольклористику.
Віддавши свій талант на розбудову російської літературної мови, Гоголь не тільки позбавив рідний край одного з найбільших його геніїв. Невільно він своєю діяльністю зміцнював "общерусский язык" — головне знаряддя русифікації власного народу, його духовного знекровлення. Якби шляхом Гоголя пішла вся творча еліта України, українську мову було б де-факто зведено на рівень діалекту, а нація, позбавлена головної консолідуючої сили — загальнонародної літературної мови, не змогла б протистояти загрозі тотального мовно-культурного поглинання імперським Молохом.
Досліджував М. Гоголь і джерела про Київську Русь, зокрема “Літопис руський”, цікавився працями про походження слов’ян, їхнє розселення, культуру, мистецтво, появу письма і мов, архітектурними пам’ятками, досягненнями археології. Київську державу він характеризував як імперію, яка склалася з різноплемінних, дрібних, роз’єднаних держав-князівств, що вели між собою постійні родові чвари і війни. На думку Гоголя, вплив релігії, як державної цементуючої ідеології, на свідомість племен був незначним.
Отже, М. Гоголь розглядав український народ як давній, великий і могутній, самобутній і волелюбний європейський народ.
Микола Гоголь вимагав від українських істориків — визначити й обгрунтувати місце України в світовій історії.
Гоголь вивчав і твори видатних церковних та культурних діячів XVІІ ст., професорів Київської Академії. Та найбільше його захоплювали історія Запорізької Січі, Хмельниччина, доба “Руїни”, Мазепи, скасування Гетьманщини, русифікація України.
За власним свідченням, Гоголь упродовж п’яти років збирав різноманітні друковані й рукописні матеріали, пов’язані з історією його Вітчизни. Він готував історію України “в шести малих або в чотирьох великих томах”. Але, на жаль, рукопис цієї праці, про яку широко повідомляла передплатникам преса, не зберігся. До нас дійшли тільки різні статті, замітки, а також художні твори, написати які без глибокого вивчення історичних джерел Гоголь не зміг би. Це, передусім, “Вій”, “Втрачена грамота”, “Страшна помста”, “Страшний кабан” і особливо “Тарас Бульба”. Відомі також заголовки творів, які до нас не дійшли, — “Гетман”, “Выбритый ус”, “Пленник” та ін.
Ставлення Миколи Гоголя до столиці України — Києва і до двох столиць Російської імперії — Москви та Петербурга найяскравіше розкрито в його листуванні з друзями та знайомими. В листах (1833—1834 рр.) до українського професора Михайла Максимовича, який працював у Московському університеті, знаходимо чимало теплих рядків про Київ, що свідчать про гарячий український патріотизм Гоголя.
ОБРАЗ УКРАЇНИ У ТВОРЧОСТІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ
Микола Гоголь - геніальний російський письменник. Але витоки його творчості - в українській культурі. Українець за походженням, він з дитинства добре знав українські казки, пісні, бувальщини. Саме вони насичували його уяву, що створила прекрасні "Вечори на хуторі поблизу Диканьки", "Миргород".
Образ України можна легко уявити собі, читаючи твори М. Гоголя. Як справжній дослідник, він знайомить читача з мовою, якою говорять "поблизу Диканьки", навіть подає словничок найбільш уживаних слів. Описує природу, розповідає про людей, їхні звичаї, вірування, їхні радощі і скорботи. І все це пройняте такою великою любов'ю, таким захопленням, таким замилуванням.
Образ України у Гоголя романтичний. Україна вражає читача своїми людьми, сильними і пристрасними, своєю природою, яскравою і барвистою. Це край, де можливо все, де боротьба добра і зла одвічна, але люди стають на бік добра і тому перемагають зло.
М.ГОГОЛЬ В УКРАЇНСЬКОМУ КУЛЬТУРНОМУ ПРОЦЕСІ
Уся творчість М.Гоголя, по суті, є пошуком шляхів людського вдосконалення. Якщо у своїх ранніх творах він намагався наблизити людину до Бога через виправлення її вад, викриття суспільних обставин, що провокують або спонукають до них, то пізніше він переключається на самого себе, спрямовує рушійну силу очищення на свою душу і серце, вбачаючи там причину багатьох спокус.
З часом переконання його перетворилися у глибоку віру, що змінити існуючий порядок речей, який викликав часом у нього активний внутрішній спротив, можна лише змінивши людину, а не суспільний устрій.
Прагнення зробити людину людиною у вищому, гарному розумінні цього слова стало для нього питанням питань. З цим пов’язані його роздуми і про поняття значно ширші, які з часом, здається, лише набувають своєї вагомості.
Показово, що він висміяв саме ті стилі російської мови, які були введені насильницьким шляхом у суспільне життя України, перервавши зв'язок української мови із своєю питомою писемною основою, що, власне, й створило бар'єр для україномовної реалізації Гоголя.
На творчість Миколи Гоголя дуже вплинула Україна, її фольклор, колорит, суспільні типи. Але, водночас, пишучи російською мовою про Україну, Гоголь сам вперше викликав інтерес до української культури в Росії та інших країнах, адже його твори перекладалися іноземними мовами. Він зчинив великий вплив на розвиток української літератури, на основі творів Гоголя було створено кілька класичних опер, наприклад, «Ніч перед Різдвом» композитора М. Римського-Корсакова.
П.Куліш, на відміну від Франка, Павлика, Драгоманова, говорив, що Гоголь для України невдалий, що Україна заснула під гоголівську ліру. Той факт, що твори великого митця були написані не рідною, а російською мовою, він називав “зрадою”.
Як реаліст Гоголь перший у російській літературі показав деградацію суспільства, його підлість, обмеженість, жадобу, егоїзм - усі мерзотні риси “сливок общества”. Мова його глибоко народна, і ця могутня мова і визначила силу поетичної прози Гоголя. Він зображав українську природу, українських людей, їх звичаї, характер, вдачу.
