В 15-16 ст. через відсутність вищих навчальних закладів у межах власної країни українська молодь у пошуках знань вирушала до провідних європейських університетів. Навчаючись за кордоном, українські студенти знайомились з передовими науковими здобутками, переймались гуманістичними та реформаційними ідеями, а повернувшись на рідну землю поширювали здобуті знання.
.Виховання і навчання в українських землях в добу феодальної роздрібненості ґрунтувалося на освітніх традиціях Київської Русі. У добу переходу від язичництва до християнства паралельно існували язичницькі та християнські школи. За князювання Володимира Великого і Ярослава Мудрого шкільна освіта стала частиною загальнодержавної і церковної політики. Було утворено три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, що утримувалася за рахунок князя – це прототип державного навчального закладу; школа «княжого вчення», основною метою якої була підготовка священників та ченців; світська школа домашнього навчання, де навчалися діти ремісників і купців. Школи організовувалися за грецьким зразком. Виходячи з державних потреб, у давньоруських школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови, переважно грецьку і латинську. Викладання у школах проводилося церковнослов’янською мовою. Їх основним завданням було не лише здобуття початкової освіти, але й вивчення основ православного віровчення, єднання парафіян навколо церкви. Вказані типи шкіл проіснували аж до ХVІ ст.
У другій половині 16 століття виникає реальна загроза полонізації і окатоличення українського народу. Одним із засобів у цій справі стали католицькі освітні школи. Єзуїти відкривали елементарні та середні школи й колегії з двома відділеннями – нижчим і вужчим. До нижчого відділення належали гімназії, що мали п’ять класів. На вищому відділенні три роки вивчалася філософія і чотири роки - богослов’я. Освітні заклади організовувалися на зразок західноєвропейських вищих шкіл, в яких учні здобували вищу освіту в межах Речі Посполитої. У 1570 р. єзуїтами заснована Віленська колегія, яка вважалася найбільшим навчальним закладом Західної Європи. В Україні діяли 23 єзуїтські колегії. Найбільшими були колегії у Ярославлі (1574 р.), де навчався Богдан Хмельницький, Львові (1608 р.), Луцьку (1614 р.), Києві (1647 р.), Кам’янці-Подільському, Вінниці, Перемишлі та ін. Викладання велося латинською мовою.
На межі ХVІ – ХVІІ ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Створювалися нові навчальні заклади, які ґрунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія. Багатий і впливовий магнат, князь Острозький, заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577-1582 рр. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це, по суті, була перша вища школа європейського зразка.
