У важливу проблему державного життя Гетьманату в ХVІІІ ст. вилилось завдання налагодження дієвого судочинства. Адже на той час в українських судах діяли і норми Литовських Статутів, і німецьких міських кодексів, і звичаєвого права. Відтак, нерідко траплялись випадки різночитань у трактуванні того чи іншого правопорушення.
Уперше заговорив про необхідність кодифікації права та видання правових кодексів українською мовою гетьман Іван Скоропадський, котрий у травні 1721 р. видав універсал про призначення окремої комісії правників, які б переглянули всі збірки діючого на українських теренах права і склали один загальний кодекс. Утім, провести необхідну роботу завадила смерть гетьмана, а крім того, в Україні почала діяти Малоросійська колегія, яка намагалась впровадити у судочинство Гетьманату російські правові норми. З реставрацією інституту гетьманства оживає й ідея кодифікації українського права. Уже в 1728 р. в поданому на розгляд імператора Петра ІІ проекті нового українсько-російського договору гетьман Данило Апостол ставить питання щодо необхідності реалізації цього важливого завдання. Тоді ж у Глухові під головуванням генерального судді Івана Борзни почала працювати Кодифікаційна комісія у складі 12 осіб, згодом її склад було розширено до 18 чоловік. Комісію формували найкращі на той час українські правники і перед нею стояло нелегке завдання — узгодити в єдиному зводі правничі нововведення, які складали традицію звичаєвого козацького судочинства, з давнішими кодексами карного і цивільного права. Кодифікаційна комісія мала також подбати про переклад статей, які ввійдуть до укладеного нею зводу з польської і німецької мов на українську канцелярську мову.
На розгляд Сенату підготовлений комісією проект, що отримав назву "Права, по которым судится малороссийский народ" і складався з 30 розділів і 1716 артикулів, було передано лише в 1744 р. Утім, на той час реалізовувати на практиці кодифікаційну реформу у Петербурзі вирішили недоцільним політичним завдання. Адже, попри демонстроване імператрицею Єлизаветою Петрівною показове залюбування українцями, їхніми звичаями, мовою і піснями, на порядку денному офіційної російської політики стояло куди важливіше завдання — поширення на судочинство Гетьманату російських правових норм. Відтак, представлений проект "загубився" у бездонних сенатських шухлядах. Про нього згадували і в 1756, і в 1766 рр., коли обмірковували шляхи втілення загальноімперської кодифікації права. Більше того, у 1807 р. "Права…" було покладено в основу законопроекту "Собрание малороссийских прав". Утім, і доля цього документа була сумною.
В Україні ж через брак зводу користувалися складеним ще в 1734 р. кимось із тогочасних правників так званого "Аксесу або Процесу краткого", неофіційного короткого зводу українського права. У 1750 р. Федір Чуйкевич завершив роботу над працею "Суд и расправа в делах малороссийских", де представив узгодженне авторське бачення правових норм і положень, що набули вжитку в судах Гетьманату.
