Ара́бська весна́— серія масових вуличних протестів, революцій та внутрішніх військових конфліктів у низці арабських країн, що почалися наприкінці 2010 року в Тунісі й тривають у деяких країнах до нині.
Причиною до виникнення протестного руху стало незадоволення політикою диктаторів в Арабських країнах, поштовхом — самоспалення туніського вуличного торговця фруктами Мухаммеда Буазізі, вчинене 17 грудня 2010 року на знак протесту проти свавілля поліції, яка конфіскувала його товар. Внаслідок цього в Тунісі розгорілися масові протести, які призвели до відставки 14 січня 2011 року президента Тунісу (з 1987 р.) бен Алі та отримали назву Жасминова революція. Успіх Жасминової революції в Тунісі дав поштовх аналогічним акціям протесту в інших арабських країнах, де здебільшого існують ті самі проблеми[1].
Назва «Арабська весна» вказує на наявність історичних паралелей з подіями Весни народів — серії революцій в Європейських країнах 1848—1849 років.
Туніс
У грудні 2010 року почалися народні хвилювання в Тунісі. Туніська молодь спочатку протестувала проти низького рівня життя та безробіття, а потім стала висувати і політичні гасла. 14 січня 2011 в країні відбулася «жасминова» революція. У результаті насильницької зміни влади президент Зін аль-Абідін бен Алі втік із Тунісу з родиною до Саудівської Аравії і наступного дня був усунутий з посади Конституційною радою країни.
Влада перейшла до прем'єр-міністра, а потім до спікера парламенту. У країні був сформований тимчасовий уряд національної єдності. Нова влада дозволила всі заборонені раніше політичні партії і оголосили амністію політв'язням.
За даними ООН, під час заворушень загинуло 219 осіб, 510 отримали поранення. Матеріальні збитки держави оцінюються в 1,6 мільярда євро.
Алжир
В Алжирі хвиля народних виступів на соціальному ґрунті збіглася за часом із заворушеннями у Тунісі. Демонстрації, в яких, в основному, брала участь молодь, на початку січня поширилися на більшість районів цієї північноафриканської країни.
За даними МВС, у результаті зіткнень демонстрантів з поліцією у різних містах загинули три людини, близько 800 отримали травми, ще близько тисячі людей були затримані. Матеріальний збиток від погромів оцінюється в мільйони доларів.
Йорданія
У Йорданії 14 січня 2011 почалися масові демонстрації проти економічної політики уряду та зростання цін. Так, 28 січня у столиці країни - Аммані - близько трьох тисяч демонстрантів, які зібралися в центрі міста після п'ятничної молитви, зажадали проведення політичних реформ і відставки уряду Саміра ар-Ріфаї. Акції протесту були організовані впливовим опозиційним «Фронтом ісламської дії» та профспілками, які об’єднують понад 200 тисяч членів.
1 лютого король Абдалла II відправив у відставку уряд і призначив нового прем'єр-міністра. На тлі масових акцій протесту, учасники яких вимагали проведення політичних реформ, у жовтні 2012 року Абдалла II розпустив законодавчі збори. Дострокові вибори до парламенту Йорданії відбулися у січні 2013 року, відповідно до нового закону, за яким депутати отримали право обирати прем'єр-міністра. До складу нижньої палати законодавчого органу увійшли 37 кандидатів від опозиційних партій, але більшість зберегли прихильники короля. Новий парламент Йорданії зберіг на посаді прем'єра Абдаллу Енсура, раніше призначеного на цей пост королем Абдаллою II.
Єгипет
З 25 січня 2011 року в Єгипті проходили масові акції протесту з вимогою реформ і відставки 82-річного президента Хосні Мубарака, який правив країною 30 років. У зіткненнях загинуло не менше 150 осіб, введено комендантську годину.
31 січня президент Єгипту змінив кабінет міністрів, але демонстранти вимагали відставки самого Мубарака. 1 лютого у всіх провінціях Єгипту пройшли масові акції протесту під назвою «Марш мільйонів». Виступаючи увечері 1 лютого з телезверненням до нації, Мубарак сказав, що не буде балотуватися на майбутніх президентських виборах у вересні цього року, і обіцяв до кінця терміну свого правління провести докорінні політичні реформи, на яких наполягали демонстранти і опозиція.
2 лютого на площі Тахрір у центрі Каїра відбулися запеклі зіткнення і перестрілка між прихильниками і супротивниками єгипетської влади. Постраждали, за різними даними, від 900 до 1,5 тисячі осіб, від п'яти до 15 осіб загинули. Після багатоденних масових протестів 11 лютого 2011 президент Мубарак пішов у відставку, передавши кермо влади Вищій раді збройних сил.
За час масових протестів і заворушень загинули як мінімум 300 чоловік і більше 5 тисяч отримали поранення.
30 червня 2012 президентом Єгипту був обраний ісламіст, виходець із забороненого за часівМубарака руху «Брати-мусульмани» Мухаммед Мурсі. 30 червня 2013 року почалися масові акції протесту проти правління Мурсі, які пізніше переросли у сутички. 1 липня армія Єгипту оголосила ультиматум уряду і опозиції. У разі неспроможності вирішити ситуацію і задовольнити вимоги населення, армія пообіцяла оголосити план виходу із кризи під своїм контролем. Мурсі і його прихильники відкинули ультиматум.
3 липня по закінченні відведеного ультиматумом часу армія Єгипту відсторонила президента від влади, тимчасово призупинила дію конституції, а також доручила голові Конституційного суду Адлі Мансуру на перехідний період виконувати обов'язки глави держави.
Усунутий зі своєї посади президент з рішенням військових не погодився і закликав своїх прихильників не допустити «порушення законності». Він і верховні представники руху «Брати-мусульмани» були заарештовані. У ході зіткнень супротивників і прихильників президента загинуло близько 14 людей.
Ємен
27 січня 2011 тисячі людей вийшли на вулиці столиці Ємену, вимагаючи відставки президента Алі Абдалли Салеха, який перебуває при владі з 1978 року.
За даними ЗМІ, за час народних заворушень у країні загинули сотні людей, тисячі були поранені.
На хвилі подій «арабської весни» заворушення і народні хвилювання в Ємені вилилися у збройне протистояння опозиції і поліції. Під час обстрілу мечеті 3 червня 2011 Салех був важко поранений і відправився на лікування до сусідньої Саудівської Аравії, звідки повернувся на батьківщину лише у вересні.
У листопаді Алі Абдаллою Салехом було підписано план Ради співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ) щодо врегулювання внутрішньополітичної кризи. Після передачі Салехом владних повноважень віце-президенту у листопаді 2011 року заворушення в країні не припинилися. Учасники протестних виступів були незадоволені планом РСАДПЗ, яким від кримінального переслідування звільнявся колишній глава держави, і вимагали суду над Салехом.
У лютому 2012 року на дострокових президентських виборах, проведених згідно з планом РСАДПЗ, на строк перехідного періоду був обраний Абд Раббо Мансур Хаді.
Сирія
У Сирії масові антиурядові виступи почалися 15 березня 2011 року. Противники діючого режиму організували кілька акцій протесту в столиці країни - Дамаску за допомогою сторінки «Сирійська революція проти Башара Ассада 2011» у соціальній мережі Facebook. Масові акції почалися і в інших містах.
Громадянський конфлікт у Сирії вилився в боротьбу сирійських збройних сил з озброєною опозицією та іноземними бойовиками у різних районах країни і досі не може прийти до мирного врегулювання. За час конфлікту, за даними ООН, загинуло щонайменше 93 тисячі осіб.
США розглядають різні варіанти допомоги сирійській опозиції, МЗС Росії, у свою чергу, називає підтримку опозиції «шляхом в нікуди». Росія закликає приступити до консолідованої роботи з усіма сирійськими сторонами з метою реалізації положень Женевського комюніке від 30 червня 2012 року, в якому міністри закордонних справ країн - постійних членів РБ ООН, включаючи Росію, домовилися з партнерами із сусідніх з Сирією держав про зусилля зі створення перехідного сирійського уряду за участю влади і опозиції.
Даний документ, на думку Росії, залишається єдиною життєздатною платформою сирійського врегулювання, виконання якого дозволить не тільки припинити гостру фазу конфлікту, але і вийти на стабільне посткризове облаштування Сирії.
Бахрейн
Масові народні заворушення у Бахрейні почалися в середині лютого 2011 року. У демонстраціях і акціях протесту брали участь опозиційні сили, представлені в основному мусульманами-шиїтами, що становлять 75% населення Бахрейну. Вони вимагали розширення своїх прав у країні, якою править сунітська меншість.
У березні за участю військового контингенту, направленого до Бахрейну Радою співробітництва арабських держав Перської затоки (РСАДПЗ), виступи опозиції були придушені. У країні відбулись арешти активних учасників заворушень, з яких понад 400 осіб були віддані під суд.
Час від часу мусульмани-шиїти відновлюють протести, які нерідко закінчуються сутичками з поліцією.
Лівія
Збройне повстання у Лівії тривало з лютого до жовтня 2011 року. За час бойових дій між прихильниками правлячого режиму і силами опозиції загинули тисячі людей, великих збитків було завдано економіці.
Муамар Каддафі, який перебував при владі в країні 42 роки, загинув 20 жовтня в околицях міста Сирт. Він був убитий прихильниками Перехідної національної ради (ПНР), які полонили його. Разом з Каддафі загинув його син Муатасем, а також колишній глава міноборони Лівії.
До влади прийшли опозиціонери з ПНС.
