пользователей: 21276
предметов: 10469
вопросов: 178036
Конспект-online
зарегистрируйся или войди через vk.com чтобы оставить конспект.
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

5.Просвітництво і революції в трансатлантичному світі.Сучасна історична наука про ідеологічні засади Європейського просвітництва у XVIII ст. Вплив ідеології Просвітництва на революційні процеси у світі (на прикладі американської та французької революцій. Світогляд європейських та американських просвітителів. Вплив особистості на філософію Просвітництва.

Эпоха просвещения - это значимая часть развития культуры Европы 18 века. Европейское просвещение, с одной стороны, имело общие черты в разных странах (Англия, Франция, Германия), но с другой стороны просвещение имело ряд особенностей в каждой из стран. Возникает во Франции в пору правления Людовика 15 (внука короля солнца). В литературе просвещения соприкасаются те идеи та практика, которая была свойственна классицизму. В 18 веке появляется несколько категорий, которые становятся ключевыми для понимания «просвещения»: свобода, равенство, братство, справедливость, общественный договор, просвещенный монарх, веротерпимость (толерантность). Среди явлений культуры 18 век начал проводиться конкурсы сочинений по различным вопросам, т.н. «трактаты» и на одном из конкурсов первое место занял выходец их Женевы Ж.-Ж. Руссо с произведением «Общественный договор»: человек рождается в мир свободным и равным всем остальным.

Другие считали, что общество само придет к гармонии на трех принципах: свобода, равенство и братство. Свобода дается человеку от рождения, а если все люди свободны, то они от рождения равны, у них равные права (на участие в общественной жизни, на обеспечение продуктами и т.д.) и если у людей равные права им не нужно сражаться за что-то большее, чем его равная доля. Между людьми устраняются причины конфликтов и устанавливаются братские отношения. Эта мысль была достаточно наивной и не выдержала проверки действительность. Чем активнее шло просвещение, тем шире внедрялись эти представления. Просветители не стремились сменить строй, они провозглашали идею просвещенного монарха, человека, который ставит процветание государства и народа своей главной целью, а не увеселение и роскошные обеды. Он широк в своих воззрениях, веротерпим, справедлив, гуманен.

Французское просвещение было самым заметным явлением в Европе. Последователи Руссо, Вольтера, Монтескье были во многих странах мира. Но литература вырастала не только из фр. Просвещения.

Англия: в 18 веке страна совершенно буржуазная, двухпалатный парламент (законодательная и исполнительная власть). Партия виги и тори сменяют друг друга в палате общин (нижняя палата). Литература Англии развивается по двум руслам: с одной стороны продолжают писать большие поэмы в духе классицизма (А. Поп), рядом с этим есть направление, формирующее нравоописательный роман (просветительский реализм) - Генри Филдинг. Поп и Филдинг получают поддержку от короля.

Д.Дефо и Дж. Свифт - сатирики, Дефо выступал с обличением персон, пользующихся властью и авторитетом. Получает признание литература сентиментальная, приходит на смену классицизму как способ изображения действительности не самостоятелен. Сентименталисты как критерий человека нового времени выдвигают доброе, чувствительное сердце. С. Ричардсон «Памело, или торжество добродетели», «Кларисса Гарлоу, или посрамленная добродетель». Лоуренс Стен «Сентиментальное путешествие» - главный герой Йорик путешествует по Франции, Швейцарии, Германии, но его привлекают не новые места, пейзажи, достопримечательности, а его собственные чувства. Р. Бернс - шотландский поэт, современник французской революции, человек, создавший массу произведений, в центре которых были простолюдины из горной Шотландии, на первое место ставили свободу и искренность.

Германия: взлет немецкой литературы приходится на 70-80-е гг. 18 века. Несколько раньше выступил драматург ГотхольтЭфраим Лессинг, Шиллер (поэт, автор баллад, драматург), Гете (лирические произведения, историческая и политическая драматургия, создал несколько романов «Страдания юного Вертера», «Вильгельм Мейстер», философскую поэму в драматической форме «Фауст»)

Драма в 18 веке представлена во Франции, Англии, Германии. Пьер Бомарше (комедии) «Сивильский цирюльник», «Женитьба Фигаро», главным достижением во Франции стала проза, прежде всего романная. Монтесткье «Персидские письма», Ж.-Ж. Руссо «Новая Элоиза», Лессаж «Похождения Жиль Блаза», «Хромой бес», Шодерло де Лакло «Опасные связи», Аббат Прево «Манон Леско», Дидро «Монахиня». Французский роман был интересно сориентирован на создание иллюзии достоверности, точности, документальной правды. Возникновение этого эффекта способствовала исповедальная форма (эпистолярная - роман в письмах - Новая Элоиза, Опасные связи, Манон Леско, Исповедь Руссо - автобиографическое произведение). Эпистолярный жанр был связан с тенденцией достоверности, самораскрытия человеческой личности. Была формой создания особого приема «острАнение» - выявление того, что человека не украшает «Персидские письма» - написаны от имени персидского посол, живущего в Париже и описание того, чему он становится свидетелем. Говорит то, что видит и любой парижанин: грязные улицы, распутных женщин, роскошные балы.

Лессаж «Хромой бес» - действие происходит в Испании. К герою каждую ночь является бес, он выполняет только просветителя. Он показывает герою ночную жизнь. Он умеет снимать крыши с домов. Это такая бесстыдная картина, что сам бес краснеет Это измены, взаимная ненависть, Картина извращена.

Во Франции очень мощно входит любовная тема, т.н. странности любви  - Аббат Прево «Манон Леско» - героиня подажная женщина, парижская штучка, а герой провинциал. Она увлекательна, и главные герой влюбляется без памяти в нее. Он хочет, чтобы она была только его, что она ему и обещает, но не выполняет. Манон арестовывают, ее отправляют на каторгу в далекий тропический о-в. За судном, на котором е везут, отправляется ее возлюбленный. Его страсть превращается в самоотверженное служение этой несчастной, он устраивает ей побег и они скитаются по о-ву, несчастная женщина тает и умирает на его руках. У нее есть одно утешение: до последнего мига на ней лицо любящего человека и е рука в его руке. Де Грис роет ей могилу, потом возвращается во Францию. Он там никому не нужен, единственной радостью его жизни была Манон и любовь к ней.

.  Особливості американського просвітництва.

Формуванню нової ідеології сприяла діяльність американських просвітителів. Спираючись на ідеї європейського Просвітництва, вони творили нові ідеали для американської нації. Життя й діяльність американських просвітників — Бенджамена Франкліна, Томаса Джефферсона ставали прикладом утілення цих ідеалів. Видатного державного діяча, просвітника, геніального вченого-самоука Бенджамена Франкліна (1706—1790) називали великим наставником юного американського капіталізму. “Людина, — твердив Б. Франклін, — коваль власної долі, дуже багато залежить від неї самої, її духу, волі, прагнень...”

Вирішальний вплив на формування американської демократії справили ідеї мислителів попередніх епох і різних народів, виникнення і розвиток європейського парламентаризму. Так, на думку англійського філософа і політичного мислителя Джона Локка, мир і безпека людини і народів є природним явищем, яке зумовлене законом природи. Але цей закон, як і будь-який інший, потребує охорони і захисту. Однією з найважливіших гарантій дотримання закону може бути невідворотність покарання за його порушення.

Ідейні витоки Американської революції та боротьби за незалежність, окрім цінностей доби Просвітництва та ідей верховенства права, пов'язані з пуританізмом. Пуританізм став ідейною основою переселення англійців, невдоволених результатами Англійської революції та відновленням там монархії, в Північну Америку, і став панівною силою в духовному й суспільному житті. Духовна нація виросла з пуританізму. Важливим фактором, що сприяв формуванню громадянської самосвідомості, була абсолютна грамотність переселенців з Європи.

Етнічний склад населення характеризувався неоднорідністю. Серед переселенців були представники багатьох європейських народів, але домінували вихідці з Великобританії, піддані англійської корони.

Строкатим було населення Північної Америки за релігійним принципом. Значну кількість населення становили пуритани, незадоволені консервативним характером і наслідками Реформації в Англії. Пошуки "землі обітованої", місця, де можна було б жити за заповідями Христовими, були одним із мотивів переселення серед англійців-пуритан. Там також були прихильники пресвітеріан, індепендентів та інших релігійно-політичних течій доби Англійської революції. Радикальна течія пуритан не сприймала ні англіканської Церкви, ні англійської версії кальвінізму - пресвітеріан. Реставрація в Англії та відновлення англіканської Церкви, консервативної форми протестантизму, запровадженого у 1534 р. всесильним королем Генріхом УШ з династії Тюдорів, сприяли еміграції за релігійними мотивами. Водночас серед поселенців були прихильники різних протестантських течій: представники англіканської Церкви, кальвіністи, лютерани та ін. Серед вищих прошарків населення (але не тільки), переважно південних колоній, були вірні римо-католицької Церкви. Значну частину католиків становили вихідці з Ірландії.

Соціально нові поселенці спочатку належали переважно до маргінальних прошарків населення (біднота, злочинці, шукачі пригод) та керівників колоній, а також різноманітних підприємців-авантюристів, підприємливих торговців. У 1619 р. на континенті вперше з'являються раби-африканці. Згодом соціальна структура суспільства ускладнюється, з'являються власники підприємств (буржуазія) і плантатори, вільні фермери й паупери, судновласники і купці. В Північну Америку переселилися і представники аристократії, які часто отримували грамоти на управління колоніями. Багато представників соціальної еліти оселилося в південних колоніях, де згодом основною виробничою силою стали африканські раби. Таким чином закладалися підвалини майбутнього поділу США на рабовласницький Південь та вільну від рабства, буржуазну Північ.

Важливу роль у процесі об'єднання сил та визначення руху за визволення і створення суверенних державно-територіальних структур - штатів, об'єднаних згодом в конфедерацію, а пізнішу у федеративну державу, відіграли Континентальні конгреси. Перший Континентальний конгрес 1774 р. у Філадельфії висунув низку справедливих та принципових, але неприйнятних для корони та уряду вимог, оскільки ті не сприймали колонії як суб'єктів права (принаймні, як провінцій королівства). Крім того, вперше на американській землі в "Декларації прав і потреб колоній" фіксується спроба спертись на просвітницькі "природні права" та "теорію суспільного договору". Також колоністи-патріоти сформулювали важливий принцип щодо можливості чи неможливості співіснування американських колоній у межах корони, формально звівши його до економічних відносин: "Немає податків без представництва". Це означало якщо не розрив відносин, то рішучий політичний ультиматум. Відповідь не забарилася. Попри радикальні настрої патріотів, які акцентували увагу на зловживаннях корони стосовно колоній, поміркована частина колоністів, намагаючись досягти компромісу, ініціювала вірнопіддану до королівської особи "Петицію оливкової гілки". Але у травні 1775 р. при Лексингтоні вже відбувся перший бій королівського війська з патріотами. Другий Континентальний конгрес 1775 р. зафіксував стан війни і ухвалив "Декларації причин і необхідності взяття за зброю". Континентальне військо очолив відомий патріот і заможний плантатор Джордж Вашингтон. У декларації містилася просвітницька ідея про "природні та невід'ємні права людини". Великий вплив на визвольний рух справила Декларація прав, прийнята місцевим Конвентом майбутнього штату Віргінія. Це був перший у світі документ, що закріплював "природні та невід'ємні права людини", серед яких було "прагнення до щастя", "володіння власністю" та "досягнення безпеки". Значний резонанс у суспільстві мав памфлет Томаса Пейна "Здоровий глузд", у якому той висловлював думки, незвичні навіть для "патріотів". Т. Пейн піддавав гострій критиці англійську конституційну систему та закликав до створення на принципах демократії незалежної американської держави з республіканською формою правління. Американські повстанці не були готові поступитись на користь спільної держави суверенними правами колоній, за які ще тривала війна з Англією.

Історичне значення під час Американської революції мав Третій Континентальний конгрес 1776 р., який проголосив незалежність американських колоній. "Декларація незалежності", складена Томасом Джефферсоном і прийнята 4 липня 1776 р., не тільки сприяла теоретичному обґрунтуванню необхідності незалежності Північної Америки та ліберально-демократичних принципів американської конституції, а й мала епохальне значення для світової громадської, соціально-філософської та правової думки. Основними правами "Декларація" вважала "життя", "свободу" і "щастя". Для забезпечення "природних прав", підкреслював Т. Джефферсон, люди утворюють уряди, а уряди, що обмежують та нищать ці права, є тиранічними. Отже, був сформульований принцип, що визначав права народів на самовизначення і створення національних держав.

Економічні проблеми, продовження війни та посилення об'єднавчих тенденцій зумовили рух колоній до конфедералізму. В 1777 р. за ініціативою Медісона було прийнято "Статті Конфедерації", ратифіковані 13 штатами в 1781 р. Вищим органом конфедерації, що отримала назву Сполучені Штати Америки, був Конгрес. Усі штати представляли кілька (2-7) делегатів, але кожен мав 1 голос. У 1783 р. мета Конфедерації була досягнута, між Англією та США був підписаний Версальський трактат про незалежність колишніх англійських колоній.

Стан економіки, соціальні заворушення (повстання Шейса), необхідність вирішення торговельних і митних проблем, початок освоєння західних земель, проблема конфліктів з місцевим індіанським населенням, загроза відновлення війни з Англією (особливо на випадок посилення суперечностей між штатами) зумовили необхідність нової форми співіснування штатів - федерації. Дискусія делегатів Конвенту стосовно федеративної форми державного устрою та особливостей республіканської форми правління тривала з 25 травня до 17 вересня 1787 p., і в результаті компромісу була прийнята Конституція США. Наступного року першим президентом США обрали Дж. Вашингтона. Це була унікальна посада, не відома світовій історії. В 1789 р. розпочав свою роботу законодавчий орган - двопалатний Конгрес, що складався з палати представників та сенату. Вибори президента - глави держави та уряду - були двоступеневими: спочатку в кожному штаті обирали виборщиків, а останні - Президента (терміном на 4 роки). До уваги бралась не загальна кількість голосів за певного кандидата, а кількість штатів, у яких він здобув більшість голосів виборщиків. Конгрес - вищий законодавчий орган - обирався як народом, так і представницькими органами (легістратурами) штатів. Палату представників - обирало все населення кожного штату (кожні 2 роки), звідси різна кількість депутатів від кожного з них, натомість до сенату місцеві легістратури обирали рівну кількість осіб від кожного штату, але 1/3 складу Сенату змінювалась кожні два роки. Верховний суд призначали члени Конгресу. Згодом окрім судової системи кожного штату вся територія США була вкрита системою федеральних судів. Кожна з двох судових систем мала власну юрисдикцію, відповідно федеральні питання (всі справи, що виникли на основі самої Конституції, спори між штатами чи певними структурами, спори між громадянином та іншим штатом, підсудність вищих посадових осіб, шпигунство) та цивільні й кримінальні проблеми населення штату. В цілому Конституція США спирається на такі принципи: федералізм, президентський республіканізм, поділ влади, конституційний судовий контроль, механізм стримування президентської (виконавчо-розпорядної), законодавчої та судової влади. Конституція США, що складається з семи статей, доповнених у 1791 р. 10 поправками про права людини (Білль про права 1791 p.), увібрала досвід попередніх явищ конституційного порядку і стала зразком для конституційного розвитку країн новітнього часу.

Успіхи США стали результатом надзвичайних фізичних та інтелектуальних зусиль новонародженої нації. В боротьбі за незалежність Північної Америки взяли участь як представники різних народів, так і (опосередковано) окремі європейські країни. Особлива роль належить Франції (економічна підтримка колоній), яка зазнала після війни колосальних фінансових збитків, що прискорили Французьку революцію.

Революції у трансатлантичному світі 18 ст.: спільне та особливе

Французька революція XVIII ст. (1789-1799) була наслідком кризифранцузького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими привілейованими станами - дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політичне безправні та прагнули змінити існуючий порядок.

Невдоволення викликала система громадянської нерівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі посади в адміністрації, судах, армії.

Ідейним підґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істориків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свободу і громадянську рівність.

Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок - дорожнечею продуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного становища, король Людовік XVI був змушений скликати Генеральні штати - збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національними зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироблення Конституції. Спроба короля розігнати збори спричинила народне повстання.

Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'язниці Бастилії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія.

Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробили законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і проголошувалася рівність усіх перед законом у сплаті державних податків.

У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав громадянина ілюдини, в якій проголошувалися принципи народного суверенітету, рівність усіх перед законом, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторканій!" право приватної власності.

Установчі збори завершили вироблення Конституції: встановлювалася конституційна монархія, законодавча влада належала однопалатним Законодавчим зборам, виконавча - монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридично оформила соціальне і політичне панування заможних громадян, що свідчило про розмежування в третьому стані.

1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни - великі фінансисти, торговці, землевласники, промисловці, які були заінтересовані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Незабаром депутати поділилися на два угруповання: жирондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, промисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селянства і плебейства).

Революція у Франції викликала занепокоєння й ненависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. Початок війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не вистачало зброї. Прусські війська вторглися у Францію.

Головною організуючою силою у боротьбі за батьківщину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон.

Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити оборону країни 1792 р. призвела до повстання, що його очолила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій якобінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призначено вибори до Національного конвенту.

Національний конвент, що зібрався 1792 р., прийняв декрет проліквідацію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напередодні, 20 вересня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі завдала поразки прусським військам і змусила їх відступити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції.

У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хотіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиблення. Одним із найгостріших питань у цих дискусіях було питання про покарання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французький король був страчений.

Упродовж 1789-1792 рр. революція у Франції скасувала феодально-абсолютистську монархію і встановила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирішила проблеми найбільшої частини населення - селянства.

Війна за незалежність у Північній Америці (1775-1783)

У1607 р. на Атлантичному узбережжі Північної Америки англійці створили першу колонію - Віргінію. У другій половині XVIII ст. на Атлантичному узбережжі Північної Америки існувало 13 англійських колоній, у яких розвивалося плантаційне господарство на рабовласницькій основі, вирощувалися зернові, тютюн, цукрова тростина, в містах створювалися мануфактури тощо. Влада в колоніях належала англійським губернаторам, а король видавав закони, не зважаючи на думку колоністів. Англія користувалася монопольним правом торгівлі з колоніями і вивозила велику кількість цінної сировини - тютюн, рибу, ліс, залізо та ін.

Водночас англійський уряд обмежував права колоній у торгівлі, промисловості, користуванні землею (заборонялося відкриття мануфактур, виробництво і вивезення окремих виробів, торгівля без посередництва англійських купців, постійно зростали митні збори за ввезення товарів з Англії). Це стримувало розвиток господарства колоній і не давало можливості розвиватися буржуазії. Ширився рух непокори колонізаторам (бойкот англійських товарів, окремі збройні сутички з англійськими військами тощо).

Британський уряд мало опікувався потребами колоністів в Америці. Британська корона вбачала в заокеанських колоніях передусім джерело поповнення скарбниці за рахунок високих податків та усіляких поборів. Політика англійського уряду, свавілля губернаторів і королівських чиновників, насильне розміщення в американських колоніях військ- усе це викликало невдоволення колоністів. Король Георг III заборонив колоністам захоплювати землі на захід від Аппалацьких гір, а англійський парламент запровадив новий податок на торговельні угоди: всі документи, газети, оголошення тощо.

1770 р. обурення колоністів виявилося у "бостонському чаюванні'' (жителі Бостона викинули в море партію чаю, оподатковану парламентом). Спроби англійського уряду силою придушити громадське невдоволення в колоніях призвели до того, що 1775 р. розпочалося повстання.

Поблизу Бостона відбулася перша битва між урядовими військами і загоном колоністів. Королівські війська зазнали втрат і відступили. Так розпочалася війна за незалежність американського народу. Одна за одною колонії почали проголошувати про відокремлення від Англії.

1775 р. у Філадельфії розпочав роботу Континентальний конгрес представників усіх колоній, що повстали проти Англії. Він прийняв рішення розірвати відносини з Англією і створити американську армію, до якої увійшли раніше створені партизанські загони. Головнокомандувачем армії було призначено багатого віргінського плантатора Джорджа Вашингтона, який брав участь у війні проти французів та індіанців і здобув репутацію здібного воєначальника.

4 липня 1776 р. Конгрес ухвалив Декларацію незалежності - заяву про відокремлення від Англії та цілковиту самостійність колишніх колоній, що об'єдналися в Сполучені Штати Америки. День 4 липня і нині є національним святом американського народу.

Автором Декларації був Томас Джефферсон - віргінський плантатор і адвокат, буржуазний демократ, один із найвидатніших діячів американської революції.

У Декларації проголошувалися загальна рівність і найвищий принцип верховенства народу або народовладдя. Однак Декларація не скасовувала рабства, не припиняла винищення корінного населення Америки - індіанців.

Восени 1778 р. армії Дж. Вашингтона вдалося розгромити сильну англійську армію поблизу Саратоги. Однак улітку 1780 р. англійці перейшли в наступ на Півдні й здобули низку перемог над американською армією. Проте становище колонізаторів погіршувалось, оскільки у США з'явився сильний союзник - Франція. У лютому 1778 р. було підписано франко-американський договір, який передбачав допомогу американцям озброєнням і військовими силами.

У вересні 1783 р. на Паризькому конгресі було підписано договір, який юридично закріпив американську незалежність. Англія визнала незалежність США і розширення їхніх територій на захід до річки Міссісіпі. У результаті революційної війни в США було ліквідоване колоніальне панування Англії та встановлено республіку.


07.06.2016; 00:59
хиты: 2
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
всемирная история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2016. All Rights Reserved. помощь