Ідея створення організації, яка б сприяла розвитку міжнародного співробітництва, забезпечувала б світовій співдружності мир і безпеку, виникла в ході Другої світової війни. Восени 1944 р. на конференції в Думбартон-Окс (Вашингтон, США) були підготовлені пропозиції щодо створення майбутньої організації. Ялтинська (Кримська) конференція 4-11 лютого 1945 р. ухвалила скликати 25 квітня 1945 р. у Сан-Франциско (США) установчу конференцію Організації Об´єднаних Націй (ООН). Учасникам конференції стали держави, що оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. 26 червня 1945 р. у Сан-Франциско учасники конференції (50 держав, серед яких Українська і Білоруська РСР) прийняли Статут ООН. Він набув чинності 24 жовтня 1945 р.
Статут проголошував рівноправність усіх людей, повагу прав і свобод людини. Основне призначення ООН — гарантування миру та безпеки у повоєнному світі. Основними робочими структурами ООН стали Генеральна Асамблея ООН, що проводить щорічні сесії та Рада Безпеки. Генасамблея приймає рішення двома третинами голосів. Рада Безпеки складається з 15 членів ООН. З них 5 — США, СРСР (з 1991 р. — Росія), Великобританія, Франція та Китай — постійні члени, які не підлягають переобиранню. Інші 10 держав обираються на дворічний термін Генеральною Асамблеєю. Кожний з постійних членів Ради Безпеки має право «вето» — заборони рішення.
Вплив «холодної війни» на діяльність ООН
ООН ухвалила і прийняла низку важливих документів, такі як засудження пропаганди війни (1947 p.), Загальна декларація прав людини (1948 p.), на основі якої в наступні роки були розроблені й прийняті міжнародні договори про права людини. Держави, що приєднуються до ООН, зобов´язуються виконувати вимоги цих документів.
Створення ООН заклало основи мирного післявоєнного співіснування країн, але їй так і не вдалося послабити протистояння США і СРСР. Військово-політичне суперництво зумовлювало силовий підхід до вирішення міжнародних проблем і призвело до виникнення «холодної війни».
Рада Безпеки ООН та її вплив на царину світових міжнародних відносин.
Рада Безпеки — постійно діючий орган, рішення якої обов´язкові до виконання всіма членами ООН. Генасамблея обирає також Економічну, Соціальну та Опікунську Ради, Міжнародний суд і Секретаріат. Керує роботою Секретаріату Генеральний секретар ООН. Лише Рада Безпеки вибирає шляхи та засоби підтримання миру на планеті і має право вдатися до санкцій та застосування сили проти агресора. Для сприяння економічному, соціальному, культурному та екологічному розвитку планети ООН має розгалужену структуру міжнародних інститутів. Наприклад, ЮНЕСКО (Організація Об´єднаних націй з освіти, науки і культури), ВООЗ (Всесвітня організація охорони здоров´я), ЮНІСЕФ (дитячий фонд ООН) та інші. Фінансування ООН здійснюється за рахунок відрахувань держав-учасниць. Головні структури ООН розміщені в Нью-Йорку (СІЛА), а служби — у Женеві, Парижі, Відні.
Зародження проблеми реформування ООН.
Осоливість сучасного міжнародного розвитку полягає і в тому, що міжнародні проблеми дедалі більше набувають трансекторального, міжсекторального характеру. Це стосується і проблем урегулювання конфліктів, і проблем розвитку, і проблем надзвичайної допомоги. Тому невідкладне завдання ООН — забезпечити єдність цілей і дій різних департаментів та структур її системи, забезпечити комплексний підхід до розв'язання міжнародних проблем. Сьоодні як ніколи потрібна координація дій в усіх сферах.
Назріла необхідність перебудови Секретаріату ООН, який непомірно розрісся і хибує на дублювання, паралелізм, невиправдані фінансові втрати.
Очевидною стала недосконалість системи фінансування, що проявляється у хронічній фінансовій кризі ООН.
Із розвитком подій одні органи ООН стали анахронізмом (наприклад, пов'язані з деколонізацією), а на деяких напрямках діяльності відчуваються явні прогалини (екологія, боротьба з наркоманією, міжнародний тероризм та ін.).
Не відповідає сучасним вимогам і система контролю в ООН. Зміцніли регіональні організації, що створило умови для перерозподілу сфер дії між ними та ООН. ООН має сконцентруватися на пріоритетних напрямках, координуючи діяльність інших організацій.
В сучасних умовах стрімких змін і непередбачених подій особливо важливо забезпечити оперативне реагування. Отже, на перший план перед ООН висунулися такі завдання, як єдність цілей, узгодженість дій, стратегічне розміщення ресурсів, швидкість, гнучкість та ефективність. Для того, щоб ООН відповідала вимогам часу, необхідно здійснити багато-аспектні реформування, які б охоплювали перебудову Секретаріату, перегляд деяких правових основ функціонування організації. Як зазначив Генеральний Секретар Кофі Аннан,«головна мета нинішніх реформаторських зусиль полягає у звуженні розриву між устремліннями і досягненнями. Зробити це планується за рахунок створення нової культури керівництва і нової структури управління в Організації Об'єднаних Націй, які дозволять підвищити цілеспрямованість, узгодженість зусиль і швидкість реагування на невідкладні потреби міжнародного співтовариства».
«Хвороби» ООН і шляхи вдосконалення організації визначалися роками. У 1975 р. з'явилася доповідь групи експертів з питань структури системи ООН. У 1985 р. критичні зауваження і рекомендації були узагальнені в доповіді об'єднаної інспекційної групи.
Обговорення проблем реформування ООН особливо активізувалося в ході підготовки до 50-річчя утворення Організації. Ці питання були лейтмотивом виступів керівників держав і урядів під час загальних дискусій на 49-й сесії Генеральної Асамблеї у 1994 р. і на ювілейній, 50-й сесії. Проблеми реформування були в центрі уваги і на наступних сесіях Генеральної Асамблеї.
