Із перемогою на президентських виборах у 1976 р. демократа Джиммі Картера переговорний процес із СРСР про скорочення ракетно-ядерного потенціалу обох країн ускладнився. Згідно з новою політичною стратегією Дж. Картера ("доктриною трилатеризму"), відносини США з СРСР та його союзниками ставилися на третє місце. Пріоритетного значення в цій доктрині надавалося консолідації зусиль трьох центрів сили демократичного світу -США, Західної Європи та Японії, а на друге місце ставилося завдання активізувати діалог із країнами "третього світу". Нова адміністрація США почала пов'язувати прогрес в американо-радянських переговорах із дотриманням прав людини згідно з Гельсінським Актом і невтручанням СРСР у регіональні конфлікти. Непоступливість радянського уряду у цих питаннях гальмувала двосторонні переговори.
Нові ускладнення у відносинах зі США та іншими країнами Заходу викликало нарощення радянських ядерних і звичайних озброєнь в Європі, зокрема розміщення в 1977 р. ракет нового класу СС-20 та спільне втручання радянських і кубинських військ у 1978 р. у конфлікт на Африканському Розі. В Конгресі США, парламентах країн Західної Європи виникли сильні опозиційні тенденції стосовно будь-яких домовленостей з СРСР. Дії Москви, спрямовані на нарощування наступальних видів озброєнь, розцінювалися на Заході як спроба досягти односторонньої переваги, маскуючись переговорами про роззброєння. У відповідь Рада НАТО вирішила підвищити щорічні військові бюджети країн-учасниць на 3 %, а в 1978 р. було прийнято довгострокову оборонну програму. Розкручування нового витка гонки озброєнь автоматично знецінювало підписані попередні договори і підривало взаємну довіру до процесу розрядки. Однак, існування стратегічної рівності між США та СРСР, небезпека взаємного гарантованого знищення в разі обміну ядерними ударами змушували обидві країни продовжувати переговори в підготовці Договору ОСО-2, який був підписаний у середині червня 1979 р. у Відні, під час зустрічі Дж. Картера і Л. Брежнєва. Той факт, що лідери двох наддержав вели переговори не на території однієї з них, як в попередні роки, свідчив про зростання взаємної недовіри.
Договір ОСО-2, вперше в історії обмежень стратегічних наступальних озброєнь, встановлював рівну кількість ядерних зарядів і ракет усіх типів для обох сторін. США та СРСР зобов'язувалися обмежити пускові установки міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), балістичні ракети підводних човнів (БРПЧ), а також балістичні ракети класу "повітря - земля" сумарною кількістю в 2400 одиниць. Утім, після вторгнення у грудні 1979 р. радянських військ у Афганістан, американська адміністрація відмовилася ратифікувати договір і він не набрав юридичної сили, однак фактично ця угода діяла, стримуючи гонку стратегічних озброєнь і обидві сторони дотримувалися її основних положень.
Причини зриву процесу розрядки.
Зрив курсу на розрядку міжнародної напруженості (друга половина 70-початок 80-х pp.)
Повернення до конфронтації між СРСР і США спричинила низка факторів:
1. СРСР почав втручатися у розвиток країн “третього світу”, надавав їм військову допомогу. СРСР підтримав:
• революцію в Ефіопії у 1974 p.;
• утворення революційно-демократичних урядів у Анголі та Мозамбіку в 1975 p.;
• повалення самосівської диктатури в Нікарагуа в 1979 р. та встановлення сандіністського режиму.
2. СРСР увів свої війська в Афганістан у 1979 р.
3. У 1980 р. відбувся бойкот Олімпійських ігор у Москві з боку США після введення радянських військ у Афганістан.
4. СРСР почав розміщати в країнах Варшавського договору ракети середньої дальності СС-20.
5. Відбувається модернізація і посилення ядерного потенціалу.
6. У 1981 р. уведено військовий стан у Польщі, що дало підставу звинуватити СРСР у порушенні умов Заключного акта Наради з питань безпеки і співробітництва в Європі.
7. Після розміщення радянських ракет середньої дальності СС-20 у країнах — членах Варшавського договору США у 1983 р. розмістили аналогічну зброю (“Першинг-2”) у Західній Європі.
8. З початку 80-х pp. розпочалася нова фаза в гонці озброєнь. До жовтня 1985 р. в СРСР налічувалося 10 тис. ядерних зарядів на стратегічних носіях, а в США — 14,8 тис. У 1979-1985 pp.СРСР, набагато поступаючись країнам НАТО за розмірами ВНП (внутрішнього національного продукту), виготовив зброї більше, ніж усі країни НАТО разом узяті.
