пользователей: 26906
предметов: 11654
вопросов: 212357
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин.Ялтинська конференція 1945 р. та її рішення. Потсдамська конференція 1945 р. та її рішення. Оформлення Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин. Утворення ООН. Ґенеза «біполярного світу».

Завершення Другої світової війни призвело до кардинальної трансформації змісту світової системи міжнародних відносин. Була ліквідована багатополярна організація структури міжнародних відносин, що виникла ще з часів Вестфальської мирної угоди 1648 р. та зберігалася з певними модифікаціями (в рамках Вестфальської, Віденської та Версальсько-Вашингтонської систем міжнародних відносин) на протязі майже трьох століть до Другої світової війни.
Домінування Радянського Союзу та США в повоєнному світі призвело до формування біполярної структури міжнародних відносин, що стало вирішальною ознакою Ялтинсько-Потсдамської системи, її політичною, стратегічною та міжнародно-правовою основою стали результати двох міжнародних конференцій (в Ялті 4-11 лютого та Потсдамі 17 липня - 2 серпня 1945 р.), під час яких керівництво головних держав антигітлерівської коаліції (СРСР, США та Велика Британія) намагалися узгодити базові принципи післявоєнного світоустрою.
Такими принципами мали б стати проголошені ідеї повоєнного співробітництва держав, що перемогли у Другій світовій війні та підтримання їх згоди та єдності в інтересах такого співробітництва. Реалізація ідей та принципів діяльності антигітлерівської коаліції в повоєнний час могла б призвести до кооперативної біполярності на основі співробітництва двох наддержав. Проте фактично співробітництво та згода поступово були витіснені конфронтацією та непримиренними протиріччями.
Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин (1945-1991) мала певні основні характеристики та особливості.
1. Мова йде про вищезгадану біполярність структури повоєнних міжнародних відносин, в яких провідну роль відігравали дві наддержави -СРСР та США. Значний відрив військово-силових, політичних, економічних та культурно-ідеологічних спроможностей цих двох держав від інших країн світу, призвів до формування двох основних, домінуючих „центрів сили", що здійснювали системоформуючий вплив на структуру і характер всієї міжнародної системи.
2. Повоєнна система носила конфронтаційний характер. Мова йшла про системне, комплексне протистояння в економічній, політичній, військовій ідеологічній та інших сферах, протистояння, яке час від часу
набувало характеру гострої конфліктної, кризової взаємодії. Такий вид протистояння у форматі взаємних погроз використання сили, балансування на грані реальної, „гарячої" війни отримав назву „холодної війни" (1948-
1953, 1958-1962, 1981-1984 рр.). Періоди конфронтації малої інтенсивності, конфронтаційної стабільності та спроб подолати „холодну війну" на шляхах
посилення елементів співробітництва, кооперативності та мирного врегулювання існуючих суперечностей отримала назву „розрядки" міжнародної напруги (середина 50-их, друга половина 60-их-перша половина 70-их, друга половина 80-их років).
3. Повоєнна біполярність складалася в епоху ядерної зброї, що призвело до революції як у військових так і в політичних стратегіях. Ця революція сприяла поступовій трансформації стратегій та доктрин ядерного залякування, ядерного шантажу та ультиматумів (середина 50-их - початок 60-их років) в особливий механізм попередження світової ядерної війни (модель конфронтаційної стабільності) на основі доктрини взаємного ядерного стримування на базі ядерного паритету та „рівновазі страху" (кінець 60-их — 70-ті роки), а потім й виключення ядерної війни як засобу здійснення політики та концепцій однакової безпеки, розумної достатності та стриманості в ядерній сфері (друга половина 80-их - початок 90-их рр.).
4. Розподіл світу на сферу впливу двох наддержав як в Європі так і на периферії, виникнення „поділених" країн (Німеччина, Корея, В'єтнам, Китай) та становлення військово-політичних блоків під проводом СРСР та США призвело до глобалізації та поглибленої геополітичної структуризації системного протистояння та конфронтації. Водночас беззаперечна гегемонія СРСР та США дозволяли через механізми „блокової дисципліни" домагатися достатньо високого ступеню „керованості" міжнародних процесів, зокрема у військово-політичній сфері, переговорах з контролю над озброєннями, врегулювання конфліктних ситуацій тощо.
5. Повоєнна біполярність мала форму політико-ідеологічного протистояння, ідеологічної конфронтації між „вільним світом" країн західної демократії на чолі із США та „соціалістичним світом" на чолі з СРСР. З одного боку ідеологічний антагонізм віддзеркалював месіанський характер зовнішньополітичних настанов Заходу та Сходу: США прагнули встановлення в світі американської гегемонії під гаслом „Рах Апіегісапа", СРСР - твердив про невідворотність перемоги соціалізму у світовому масштабі. Ідеологічна конфронтація, „боротьба ідей" призводила до взаємної демонізації протилежної сторони і залишалась важливою рисою повоєнної системи міжнародних відносин. Радянсько-американське протистояння виглядало насамперед як суперництво системи політичних та етичних ідеалів, соціальних та моральних принципів. З іншого боку ідеологічний антагонізм здебільшого маскував глибинні геополітичні наміри протилежних сторін: досягнення світового лідерства та гегемонії з боку Вашингтона (глобалізація „доктрини Монро") та Москви (панування на євразійському континенті).
6. Повоєнний світ перестав бути переважно євроцентристським, міжнародна система перетворилася в глобальну, загальносвітову. Руйнація колоніальних систем, становлення регіональних та субрегіональних систем здійснювалася під домінуючим впливом горизонтального розповсюдження системного біполярного протистояння та тенденцій економічної й політичної глобалізації. Конфронтаційна стабільність на глобальному рівні сприяла децентралізації насильства та посиленню конфліктогенності на регіональному та субрегіональному рівнях, множенню регіональних конфліктів.
7. Ялтинсько-потсдамський порядок не мав міцної договірно-правової бази. Первісні домовленості, що лягли в основу повоєнного порядку були або усними, офіційно не зафіксованими, або були закріплені переважно в декларативній формі, або ж їх повноцінна реалізація була заблокована внаслідок гостроти протиріч та конфронтацією між основними суб'єктами повоєнних міжнародних відносин.
Так, ООН, один із центральних елементів Ялтинсько-Потсдамської системи, мала стати головним механізмом координації зусиль з метою виключення з міжнародного життя війн і конфліктів шляхом гармонізації відносин між державами та створення глобальної системи колективної безпеки. Повоєнні реалії, непримиримість конфронтаційних відносин між СРСР та США значно обмежили спроможність ООН зреалізовувати свої уставні функції та цілі. Головне завдання ООН переважно зосереджувалося на попередженні збройного зіткнення між СРСР та США як на глобальному, так і, переважно, на регіональному рівнях, тобто на підтриманні стабільності радянсько-американських відносин в якості основної передумови міжнародної безпеки та миру у повоєнний час.
 Формування ялтинсько-потсдамської системи міжнародних відносин: 1945-1946.
Коріння створення повоєнного світового порядку сягають часів співробітництва держав антигітлерівської коаліції в період другої світової війни. Принципи такого співробітництва були сформульовані в Атлантичній хартії (14 серпня 1941 р.), Декларації Об'єднаних націй (1 січня 1942 р.), Московській декларації (1943 р.), на Тегеранській конференції (1943 р.), Конференції в Думбартон-Оксі (1944 р.), Ялтинській конференції (1945 р.), Конференції в Сан-Франциско (1945 р.), а також в радянсько-американській Угоді про принципи, застосовані до взаємної допомоги у веденні війни проти агресії (11 червня 1942 р.), англо-радянському Договорі про союз у війні проти гітлерівської Німеччини та її спільників у Свропі й про співробітництво та взаємну допомогу після війни терміном на 20 років (26 травня 1942 р.), франко-радянському Договорі про союз і взаємну допомогу терміном на 20 років (10 грудня 1944 р.).
Формування ялтинсько-потсдамської системи проходило в чотири етапи:
I етап: конференція в Бреттон-Вудсі (США, 1-23 липня 1944 р.), на якій були закладені основи міжнародного співробітництва з регулювання повоєнної світової економіки. Ключовими інструментами економічної стабілізації стали три інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ), Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), а також Генеральна угода з тарифів та торгівлі (ГАТТ, підписана в Женеві у жовтні 1947 р.). Ці інституції сформували комплекс світоекономічних регулюючих механізмів, відомих під назвою Бреттон-Вудської системи.
II етап: Ялтинська (Кримська) конференція (4-11 лютого 1945 р.), на якій були погоджені загальні підходи СРСР, США і Великої Британії щодо майбутнього політичного устрою в Європі та світі. В „Декларації про звільнену Європу" та Заяві „Єдність в організації миру, як і у веденні війни" були окреслені спільні принципи політики трьох держав щодо вирішення економічних та політичних проблем визволених європейських країн, формування в них демократичних виборів шляхом проведення вільних виборів. Фактично закладалися підвалини нової, повоєнної системи міжнародних відносин.
III етап: конференція в Сан-Франциско (25 квітня — 26 червня 1945 р.), на якій було погоджено та прийнято Статут Організації Об'єднаних націй. ООН мала стати головним та універсальним інструментом регулювання міжнародних відносин, підтримання міжнародного миру та безпеки, трибуною багатостороннього діалогу з проблем повоєнного світоустрою.
IV етап: Потсдамська (Берлінська) конференція (17 липня - 2 серпня 1945 р.), на якій були конкретизовані шляхи розбудови нового європейського порядку. Рішення Потсдамської конференції продемонстрували можливість досягнення єдності держав антигітлерівської коаліції в мирний час, як і в роки війни, та стали програмою післявоєнного устрою Європи.
Таким чином наприкінці другої світової війни й після її завершення було закладено фундамент нової, Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин, яка базувалася на новому співвідношенні сил і інтересів країн, що перемогли у війні, насамперед США та СРСР. Була створена система регуляторних та кооперативних механізмів, які були покликані вирішувати завдання повоєнного світоустрою на основі єдності та співпраці країн антигітлерівської коаліції.
Проте ефективність та результативність механізмів співробітництва суттєво знижувались, а врешті-решт сходили на нівець внаслідок зростання взаємної недовіри, протиріч, суперництва та конфронтації між двома новими наддержавами - США та СРСР в ідеологічній, політичній, економічній, стратегічній та геополітичній сферах.


07.06.2016; 00:52
хиты: 7
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
всемирная история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2017. All Rights Reserved. помощь