Ірано-іракська війна — військовий конфлікт між Іраком і Іраном, що тривав з 1980 по 1988. У Ірані часто вживається назва «Священна оборона» , іноді — «Нав'язана війна», а в Іраці поширене неофіційне найменування конфлікту як «Кадісія Саддама» на честь перемоги, здобутої арабами в битві при Кадіссії під час завоювання Персії.
Війна почалася 22 вересня 1980 р. вторгненням іракської армії в іранську провінцію Хузестан. Первинне успішне просування іракської армії, проте, незабаром натрапило на наполегливий опір і було зупинене. До літа 1982 р. Іран повернув окуповані Іраком території, після чого сторони почали війну на виснаження. Перемир'я, що закінчило війну, було підписане 20 серпня 1988 року і відновило довоєнну ситуацію.
За тривалістю, задіяними ресурсами і людськими жертвами ірано-іракська війна є найбільшим військовим конфліктом між суверенними державами «третього світу» після 1945 року. В ході війни Іраком застосовувалося хімічна зброя.
Ірано-іракська війна завершилася без переконливої перемоги однієї із сторін, хоча обидві заявили про свою військову перемогу. Економічний збиток від бойових дій для Іраку і Ірану оцінювався в 350 мільярдів доларів. Війна забрала життя близько 1 мільйона осіб[33].
Війна призвела до появи у Іраку значної заборгованості перед низкою арабських країн. Зокрема, борг Іраку перед Кувейтом перевищив 14 млрд доларів, що стало однією з причин, що підштовхнули Саддама Хусейна в 1990 році до рішення вторгнутися до Кувейту.
Країни НАТО, так як і країни радянського блоку, підтримували Саддама Хусейна, сприймаючи його як менше зло і як засіб стримування ісламської революції. Основним західним постачальником зброї була Франція. Але головним джерелом іракських озброєнь був Радянський Союз, який розраховував на Саддама як союзника в антиімперіалістичній боротьбі і тому пожертвував іракськими комуністами — однією з найсильніших і найпопулярніших компартій третього світу. Ця політика значною мірою сформувала режим в Багдаді, який зробив з війни один головний висновок, — що йому все зійде з рук до тих пір, поки він зможе розігрувати радянську карту перед США і навпаки, і лякати весь світ ісламською небезпекою. Адже будь-які жорстокості відносно власних громадян і навіть направлена проти іракських курдів газова атака в Халабджі не викликали широкого обурення у світі, ця новина була фактично проігнорована — і на Заході і на Сході.
