пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Близький і Середній Схід у системі міжнародних відносин. Ізраїльсько-палестинська проблема: пошук шляхів вирішення.

Перша арабо-iзраїльська війна породила проблему палестинських біженців, які розселилися по різних арабських країнах. Все це завдало сильного удару по національній свідомості палестинців: зникли самостійні палестинські організації, порятунок  вбачався лише  в об'єднанні арабських держав заради визволення Палестини.

            У 50-ті роки палестинці покладали надії на Об`єднану Арабську Республіку, в яку об`єдналися Єгипет та Сирія, але англо-франко-ізраїльська агресія (1956) і розпад ОАР (1961) розвіяли ці сподівання.          У кінці 50-х років у Кувейті виникає Рух за національне визволення Палестини (ФАТХ), який очолив Ясир Арафат. Ця організація висунула нову програму боротьби для палестинців: 1."Не арабська єдність шлях до Палестини, Палестина – шлях до арабської єдності"; 2. Невтручання у внутрішні справи арабських держав.

            Така ідеологія забезпечила ФАТХ підтримку від монархічних держав Аравійського півострова. Перемога національно-визвольної боротьби в Алжирі (1962) сприяла розповсюдженню ідеології ФАТХ. (Алжир дав приклад визволення арабської країни власними силами при підтримці арабських держав).         Деякі арабські країни не були зацікавлені у самостійності палестинського руху. Для контролю над ним у 1964 р. адвокатом Шукейрі була створена Організація Визволення Палестини (ОВП).

            Щоб вийти з під контролю арабських країн, ФАТХ починає самостійну боротьбу проти Ізраїлю. Перша збройна акція була проведена 1 січня 1965 р. Цей день став днем народження Палестинського Руху Опору (ПРО). За короткий час ФАТХ перетворюється у впливову військово-політичну силу, яка встановлює контроль над ОВП. У лютому 1969 р. Ясир Арафат обирається головуючим Виконкому ОВП. У 1970 р. він стає головнокомандуючим збройними силами палестинської революції.

            Обмеженість території де велись бойові дії, рельєф місцевості не давали можливості створити визвольні райони в Палестині, які б мали стати базами для боротьби. Всі збройні акції (терористичні акти) проводились з території сусідніх держав, що призводило до 2-х великих проблем: Ізраїль здійснював напади на ці держави, що викликало до незадоволення урядів і населення цих країн палестинцями; ПРО потрапляв у залежність від арабських держав. Перша проблема привела до збройного конфлікту між Ізраїлем та Йорданією у 1966 р. і палестино-йорданського конфлікту у 1970 р. Палестинцям довелося залишити цю країну і переміститися у Ліван.

            Перша спроба миром врегулювати арабо-ізраїльський конфлікт була здійснена у 1951 р. королем Йорданії. Але після його вбивства до кінця 70-х років все вирішувалось на полях битв.            У вересні 1978 р. на зустрічі президентів Єгипту та Ізраїлю в Кемп-Девіді, резиденції президента США Д.Картера, було підготовлено історичну угоду між двома країнами про початок мирних переговорів.           26 березня 1979 р. у Вашингтоні Ізраїль та Єгипет підписали мирний договір. Президенту Єгипту А.Садату та прем’єр-міністру Ізраїлю М.Бегіну було присуджено Нобелівську премію за досягнення миру та припинення ворожнечі між двома державами. Спроба укласти подібний договір з Ліваном (1983 р.) була невдалою.

            Влітку 1994 р. подібний договір Ізраїль підписав з Йорданією.

Розпад СРСР, зміни у співвідношенні сил у світі, послаблення впливу арабських радикалів (після поразки Іраку у війні з Багатонаціональними силами (БНС)), економічна зацікавленість арабських країн, а також розуміння Ізраїлем подальшої неможливості утримувати захоплені території, які до того ж не гарантують йому безпеки (обстріл Ізраїлю іракськими балістичними ракетами, Інтіфада палестинців і т.д.) спонукало ворогуючі сторони до участі у Мадридській мирній конференції у жовтні 1991 р. На конференції було визначено структуру переговорів, необхідних для досягнення загального мирного врегулювання на Близькому Сході. Ця структура передбачала проведення двох окремих і паралельних переговорних процесів. Перший являв собою двосторонні переговори, метою яких було вирішення конфлікту між Ізраїлем та його сусідами: Сирією, Ліваном, Йорданією. А також між Ізраїлем та ОВП. Другий процес включав багатосторонні переговори спрямовані на побудову майбутнього всього регіону. Ці переговори включають в себе п'ять окремих форумів за ключовими для регіону питаннями. Такими як водяні ресурси, оточуюче середовище, контроль за озброєнням, проблема біженців, економічний розвиток. У них взяли участь всі Близькосхідні країни і представники світового співтовариства.

            Ізраїльський уряд, сформований Партією праці у 1992 р., пішов на прямі переговори з ОВП (Організація визволення Палестини), яка на той час відмовилась від багатьох своїх позицій щодо не сприйняття Ізраїлю. У вересні 1993 р. в результаті таємних переговорів у Осло (Норвегія) між Ізраїлем і ОВП було підписано декларацію про принципи взаємовідносин. Угода передбачала надання палестинцям автономії на Західному березі р. Йордан і у секторі Газа протягом 5 років.

            Впровадження принципів декларації у життя почалося у 1994 р. з введенням автономії у місті Ієріхон і в секторі Газа. Палестинцям були передані повноваження у галузі освіти, культури, охорони здоров'я, соціального захисту населення, оподаткування і туризму. Восени 1995 р. була підписана угода про другий етап введення палестинської автономії. В угоді були визначені питання про майбутнє ізраїльських поселень, кордони і структуру палестинської автономії. Столицею автономії було обрано місто Рамалла.

            Ситуація на Близькому Сході залишається важкою і суперечливою. У будь який час може відбутись ескалація протистояння, наслідки якої неможливо передбачити.

            Також вагомим наслідком близькосхідного врегулювання є скасування арабськими нафтодобувними країнами з 1 жовтня 1995 р. бойкоту компаній, які мали торгівельні стосунки з Ізраїлем (бойкот було введено у 1947 р.).

Ізраїльсько-палестинські відносини є ключовим фактором, що визначає стан Близького Сходу. На сьогоднішній день мирні переговори зайшли в глухий кут. Причин цьому багато. Серед них нездатність сторін домовитися про статус Східного Єрусалиму і Західного берега, неготовність Ізраїлю йти на серйозні поступки палестинцям в обмін на обіцянки, які палестинці регулярно порушують, і, нарешті, відсутність власне єдиного палестинського керівництва.Одну частину Автономії (Сектор Газа) контролює ХАМАС, другу (Західний Берег) - ФАТХ. У обох частин свої підходи до принципів мирного угоди з Ізраїлем. Єдині вони лише в одному - обидві сторони йдуть на ескалацію стосунків з Тель-Авівом. ХАМАС - через обстріли ізраїльської території, ФАТХ - через посилення дипломатичного тиску і намір звернутися в ООН за визнанням автономії як держави. І тим самим лише збільшують напругу в регіоні\


07.06.2016; 00:52
хиты: 118
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
всемирная история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь