Ставши канцлером, Гітлер почав проводити агресивну зовнішню політику . Договори з Ватиканом (див. Конкордат 1933 ) і Польщею (1934) були покликані замаскувати його щирі задуми. У жовтні 1933 Німеччина вийшла з Ліги Націй. Улітку 1934 Гітлер почав спробу вторгнутися в Австрію, але після того як Муссоліні послав свої війська на охорону австрійських границь, йому довелося відмовитися від своїх намірів. У березні 1935 Гітлер оголосив про створення збройних сил мирного часу в складі 36 дивізій чисельністю 550000 чоловік, що було прямим порушенням умов Версальського договору. Великі держави нерішуче протестували. Рік по тому, у березні 1936, Гітлер направив війська в Рейнську демілітаризовану зону, анулювавши до цього часу Локарнские договори 1925, і знову не зустрів ніякого опору з боку Заходу. Коли в липні 1936 в Іспанії розгорілася Громадянська війна, Гітлер надав допомогу генералові Франсиско Франко й іспанським фалангістам. В Іспанію був спрямований легіон “Кондор”, і німецькі льотчики придбали перший бойовий досвід, що придався пізніше під час 2-й світової війни. 25 жовтня 1936 був укладений військово-політичний союз із Італією (”Сталевий пакт”), що Гітлер розглядав як можливість завоювати “життєвий простір” для “незаможних” націй. Антикомінте́рнівський па́кт— договір, укладений 25 листопада 1936 в Берліні між Третім Рейхом і Японською імперією з метою боротьби проти Комінтерну. Японська назва: «Японсько-німецький договір про спільну оборону». У період військових готувань і пов’язаної з ними економічною переорієнтацією, спрямованої на самодостатність (Автаркія), Гітлер обрав тактику обачної неправди, щоб приспати свої майбутні жертви оманним почуттям безпеки. Насправді він робив публічні заяви про прагнення до миру, при цьому серйозно готуючись до війни. І чим значительней й очевидней була неправда, тим більше людей воліло вірити їй.
