пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Спроби створення системи колективної безпеки на європейському континенті. + «Радянський фактор» и системі європейських міжнародних відносин.

Після приходу до влади в Німеччині нацистів виникла потенційна загроза з її боку сусіднім державам як на Сході, так і на Заході. Як показав подальший розвиток подій, потенційна загроза перетворилася на цілком реальну, що й засвідчила криза Версальської системи, спричинена політичними кроками гітлерівського режиму. Ця обставина об’єктивно створювала передумови для встановлення співробітництва заінтересованих у своїй безпеці країн Європи з Радянським Союзом. До них насамперед належала Франція.

До початку 30-х років відносини між Францією і СРСР не можна вважати дружніми, але з 1931 р. вони поступово змінюються на краще. У травні 1931 р. у Парижі й Женеві спочатку на рівні послів, а потім міністрів закордонних справ обох країн відбулися переговори, метою яких були поліпшення торговельних відносин і укладення договору про ненапад. 2 травня 1935 р. в Парижі договір підписали Лаваль та радянський посол Потьомкін. Франко-радянський договір був укладений на випадок агресії будь-якої з європейських країн проти СРСР чи Франції, але він був тісно пов'язаний зі Статутом Ліги Націй і Локарнським договором, що позбавляло його ефективності. Крім того договір не підкріплювався з вини Франції відповідною військовою конвенцією.

16 травня у Празі глава уряду Чехословаччини Бенеш та радянський посланник Александровський підписали радянсько-чехословацький договір. Про намір укласти такий договір чехословацька сторона заявила ще у квітні. Договір був майже аналогічний франко-радянському, але додатковий протокол передбачав, що заходи, пов’язані з всебічною допомогою у разі агресії, вводяться в дію за умови надання допомоги жертві агресії.

Підписання франко-радянського договору, спрямованого проти Німеччини, викликало занепокоєння в політичних колах Англії, схильних до політики умиротворення. Вони не покидали думки про можливість організації західної безпеки на основі зговору чотирьох великих держав, що дозволило б Англії застрахувати себе від вступу у збройну боротьбу з Німеччиною й Італією, водночас домогтися певної ізоляції СРСР або ж послаблення його зв’язків з європейськими державами. Тому у відповідь на підписання франко-радянського договору про взаємодопомогу англійський уряд 6 червня 1935 р., незважаючи на протести французького уряду, підписав з Німеччиною морську угоду, за якою в порушення Версальського договору їй надавалося право утримувати флот, тоннажність якого повинна становити 35 % тоннажності англійських ВМС, і дозволялося мати однакову з Великобританією кількість підводних човнів. Таким чином, двостороння морська угода відкривала шліх до ремілітаризації Німеччини.

Друга половина 1930-х років характеризувалась подальшим розвалом Версальсько-Вашингтонської системи в результаті агресивних дій Німеччини, Італії та Японії при відвертому потуранні з Великобританії, Франції, США і невдалих спробах Радянського Союзу домогтися з ними взаємопорозуміння для спільної відсічі агресії.

На ці події Ліга Націй відреагувала своєрідно. Будучи наділеною правами застосовувати щодо агресора різноманітні санкції, включаючи військові, Асамблея Ліги Націй, скликана після початку італо-ефіопської війни, визначивши Італію порушницею міжнародного договору, все ж думку про застосування військової сили відхилила. Проти Італії були застосовані економічні та фінансові санкції. Асамблея, зокрема, розпорядилася зняти ембарго на поставку зброї Ефіопії з боку деяких країн і заборонити її продаж Італії. Щодо економічних заходів Асамблея, слід гадати, не без участі міністрів закордонних справ Франції Лаваля та Великобританії обмежилася забороною на деякі види експорту до Італії. Це стосувалося передусім сировини, що використовувалася у військових цілях: заліза, сталі, міді, свинцю, бавовни, нафти тощо.

Італо-ефіопська війна, як і Японська окупація Маньчжурії 1931 – 1933 рр., що спричинила кризу Вашингтонської системи, показали світові неефективність Ліги Націй як інструменту збереження миру. Прийняття нею обмежених економічних санкцій до агресора не захистило Ефіопію, не відвернуло втрати свободи і незалежності країни.

Поступливість Ліги Націй у врегулюванні питання німецької окупації демілітаризованої зони мала наслідком те, що, як і у разі італійської агресії, акт насильства Німеччини залишився безкарним. Нерішучість ж Франції у цьому випадку значно послабила її вплив на Європейську політику як головного організатора системи західної безпеки.

Таким чином, у другій половині 1936 р. у дипломатичному плані позиція Німеччини помітно зміцнилася, а позиція західних держав відповідно послабилася. Першою значною подією в цьому плані стало підписання 11 липня 1936 р. за сприяння Італії секретної «джентльменської угоди», за якою Німеччина визнавала повний суверенітет Австрії, обидві сторони зобов’язалися не втручатися у внутрішні справи одне одного. Окрім того, Австрія визнавала себе другою «німецькою державою» і, відповідно, австрійська політика щодо Третього Рейху повинна була це враховувати.

Влітку 1936 р. виникла міжнародна криза особливого порядку, спричинена початком громадянської війни в Іспанії. 17 липня в іспанському Марокко вибухнув заколот, який наступного дня перекинувся на Іспанію. Командування заколотників очолив генерал Франко, який вже 25 липня сформував заколотницький уряд. Метою заколотників було повалення уряду народного фронту і відновлення авторитарної форми правління. Ставлення великих держав до подій в Іспанії визначилось швидко. СРСР зайняв позицію підтримки прихильників законного уряду. У Франції уряд соціаліста Леона Блюма, сформованого у червні в результаті перемоги на виборах Народного фронту, заявив про прихильність до республіканців як з ідеологічних причин, так і з побоювань оточення Франції з усіх боків диктаторським країнами. Слід гадати, що боязнь виникнення нової диктатури схилила в бік підтримки законного уряду й консервативний уряд Великобританії. Щодо Італії й Німеччини, то вони виявили прихильність до Франко, хоча й з різними інтересами.

Отже, Іспанія ставала ареною боротьби між Комінтерном і західними демократіями, з одного боку, та фашистськими країнами, з другого.


07.06.2016; 00:52
хиты: 105
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
всемирная история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь