Термін "конституція" (від лат. constitutio — встановлення, устрій) відомий ще за часів Давньої Греції і Стародавнього Риму. Нині під конституцією розуміють систему загальнообов'язкових норм, що мають, здебільшого, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною та суспільством, з одного боку, і державою — з іншого, а також засади організації самої держави та її відносин зі світовим співтовариством. Конституція в сучасному світі є невід'ємним атрибутом держави, ознакою її суверенності.
У науці конституційного права прийнято розрізняти поняття конституції у матеріальному та у формальному значеннях.
Під конституцією в матеріальному значенні розуміють здебільшого сукупність юридичних норм, які закріплюють основні права та свободи людини і громадянина, визначають засади суспільного ладу, форми державного правління і державного устрою, основи організації центральних і місцевих органів державної влади, їх компетенцію та взаємовідносини, державні символи і столицю. Вищеназване коло відносин і становить предмет конституційного регулювання.
Конституцією у формальному значенні іменується єдиний акт або ж кілька актів, що мають вищу юридичну силу стосовно всіх інших нормативних актів. Конституція в цьому значенні — це свого роду закон законів. Вона може бути змінена тільки в особливому, встановленому, зазвичай, нею самою, порядку; зміна конституції тягне за собою перегляд раніше ухвалених законів та інших нормативних актів на предмет їх відповідності зміненим положенням конституції.
Головне призначення сучасної конституції полягає у тому, що вона закріплює у правовій формі ліберально-демократичний політичний та ринковий економічний режим, що призводить до суттєво вищого, у порівнянні з докапіталістичною епохою, рівня соціальної динаміки. Як зазначав із цього приводу американський політолог С.Гантінгтон (1927-2008), всі ліберально-демократичні країни є процвітаючими і майже всі процвітаючі країни є ліберально-демократичними. Однією із найважливіших складових ліберальної демократії є верховенство права, конституціоналізм. При цьому норми писаної або неписаної конституції мають вищу юридичну силу у порівнянні з діяльністю та нормативно-правовими актами всіх суб’єктів влади.
У історичному плані сучасний конституціоналізм постав з теорії природного права як антитеза феодальній тиранії, ідейне обґрунтування правління, обмеженого вищим законом. Подібний закон визначав юридичні межі державної влади, встановлював чіткі кордони між нею і автономною сферою життєдіяльності громадянського суспільства. Тому верховенство права вважається нині синонімом конституційного правління. Ідея конституційної законності передбачає, що будь-яка політична чи нормотворча діяльність повинна здійснюватися відповідно до конституційних засад: будь-який декрет чи правова норма, ухвалені на референдумі або прийняті законодавчим органом зберігають свою чинність лише при умові, що вони не суперечить приписам конституції. Перевірка відповідності законів та інших нормативно-правових актів вимогам конституції забезпечується спеціальними інститутами конституційного нагляду і контролю.
