Стратегічна мета радянської влади: побудова ідеологічно єдиного суспільства, створення нової “пролетарської” культури. Але перші кроки втілення цієї ідеї в життя виявили суттєві проблеми:
– Низький загальний культурний рівень населення (починається боротьба з неписемністю).
– Ідеологізація мистецтва.
Кроки:
1. розширення соціальної бази української культури,
2. орієнтація на посередній рівень (зниження планки мінімуму культурності).
Характерна риса розвитку мистецтва у 20-і рр.: авторське розуміння “пролетарської культури”. Три осередки культурного життя в Україні:
Асоціація революційного мистецтва України, створена у 1925 р. Головний склад: прибічники монументаліста М.Бойчука.
Об’єднання сучасних митців України, створена у 1927. Склад: митці-формалісти – В.Пальмов, Л.Крамаренко, А.Таран.
Асоціація художників Червоної України. Склад: митці-реалісти, натуралісти, прихильники академізму – Г.Світлицький, К.Трохименко, І.Шульга.
Наслідки ідеологізації мистецтва:
– Мистецькi твори, не за принципими соціалістичного реалізму не мали шансiв потрапити до "споживача", у гiршому випадку – означали судовий вирок авторовi.
– Патерналiстська полiтика. Брак конкуренцi в мистецькому середивищі (одноманітність).
Висновок: в СРСР створювалася досить потужна iнфраструктура культури, яка, одначе, обслуговувала не стiльки культурнi потреби народу, скiльки iдеологiчнi потреби влади.
