Релятиві́зм (від лат. relativus — відносний) — методологічний принцип, який полягає у метафізичній абсолютизації відносності і умовності змісту пізнання.
Это такая мировоззренческая позиция или взгляд, когда все человеческое познание принимается субъективно, т. е. относительно и условно. Признавая относительность познания, релятивизм отрицает возможность достижения адекватного знания о мире. В области морали релятивизм отрицает абсолютность этических норм и правил.
Суть даного філософського напрямку: всяке знання відносно неусталене, суб'єктивне, залежить від людини.
Гносеологічні корені релятивізму — відмова від визнання неперервності у розвитку знання, перебільшення впливу конкретних умов. Факт розвитку пізнання, в ході якого воно переходить на новий вищий рівень, релятивісти розглядають як доказ його неістиності, суб'єктивності. Це приводить до заперечення об'єктивності пізнання взагалі, до агностицизму.
Релятивізм в часі сягає вчення давньогрецьких софістів. Раннім релятивістом можна вважати Протагора (Відстоює традиційний для софістів релятивізм. Є автором знаменитої тези: «людина є мірою усіх речей, існуючих — що вони існують, неіснуючих — що вони не існують». Вказану тезу у Протагора допомагають зрозуміти суттєві пояснення Секста Емпірика про те, що «Протагор … мірою називає критерій, речами — справи.., що людина є критерій усіх справ, діянь»). Елементи релятивізму характерні і для античного скептицизму.
