Основні принципи літературної теорії романтизму були сформульовані Ф. Шлегелем і Новалисом. Ф. Шлегель першим почав розробляти теорію романтичної іронії, одного з найблискучіших і оригінальних творів романтичного генія. Естетичні погляди Новаліса виражені в теорії мистецтва, яке має з'єднувати реальне з ідеальним, має прагнути до універсальності. Особливе місце в романтичній літературі Німеччини належить Генріха Клейста, Ернсту Гофману. Складним і суперечливим був розвиток романтизму в Німеччині та Австрії. Ранній німецький романтизм, якому властиві пильну увагу до всього остроіндівідуальному, меланхолійно-споглядальна тональність образно-емоційного ладу, містико-пантеїстичного настрої, пов'язаний головним чином з пошуками в області портрету і алегоричних композицій (Ф. О. Руті), а також пейзажу (До . Д. Фрідріх, Й. А. Кох). Релігійно-патріархальні ідеї, прагнення відродити релігійний дух та стилістичні особливості італійської та німецької живопису 15 ст. живили творчість назарвйцев (Ф. Овербек, Ю. Шнорр фон Карольсфельд, П. Корнеліус та ін), чия позиція стала особливо консервативної до середини 19 ст. Для художників дюссельдорфської школи, певною мірою близької романтизму, були характерні, крім оспівування середньовічної ідилії в дусі сучасної романтичної поезії, сентиментальність і сюжетна цікавість. Своєрідним зрощенням принципів німецького романтизму, часто схильного до поетизації буденного і специфічно "бюргерського" реалізму, стала творчість представників бидермейера (Ф. Вальдмюллер, І. П. Хазенклевер, Ф. Крюгер), а також К. Блеха. З 2-ї третини 19 ст. лінія німецького романтизму тривала, з одного боку, в помпезною салонно-академічного живопису В. Каульбаха і К. пілот, а з іншого - в епічних і алегоричних творах Л. Ріхтера та жанрово-оповідних, камерних за звучанням роботах К. Шпіцвега і М. фон Швінд. Романтична естетика багато в чому визначила становлення творчості А. фон Менцеля, надалі найбільшого представника німецького реалізму 19 ст. Так само, як і у Франції, пізній німецький романтизм (більшою мірою, ніж французький, всмоктав риси натуралізму, а потім модерну) до кінця 19 ст. сомкнулся з символізмом (X. Тома, Ф. фон Штук і М. Клінгер, швейцарець А. Беклін).
