У наш час енциклопедистами називають людей, які вирізняються різнобічними знаннями (на відміну від вузько профільних фахівців). Це поняття походить від давньогрецьких слів "enkyklois " і "paideia" і дослівно означає 'навчання за усім колом знань.
А в добу Просвітництва слово "енциклопедисти" мало звуженіше і, сказати б. конкретніше значення. Енциклопедистами називали просвітників (філософів, письменників, політиків), які брали участь у виданні "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" (далі - Енциклопедія), що видавався, незважаючи на численні перешкоди, протягом 1751-1780 років (тобто понад чверть століття!).
Головними ідеологами і виконавцями цього грандіозного проекту були засновник і головний редактор Дені Дідро та його перший помічник Д'Аламбер. Вони об'єднали навколо Енциклопедії найвидатніших учених і письменників того часу (переважно антиклерикально й антифеодально налаштованих). Монтескьє, Вольтера, Руссо, Гельвеція, Гольбаха та ін.
Виданню передували "Попередні роздуми", написані Дідро і Д'Аламбером, де була створена найпрогресивніша на той час класифікація галузей знань, наук. "Попередні роздуми " стали апофеозом науки, закликом до об'єктивного дослідження природи і суспільства, прапором світського, нерелігійного ставлення до реального світу " .
Усього було видано 35 (!) томів, де були матеріали, присвячені найрізноманітнішим галузям знань: історії, математиці, філософії, літературознавству та ін. І ось що ще цікаво: ремесла чи не вперше в історії людства були поставлені на один щабель з науками та мистецтвами, про що свідчить вже сама назва видання (раніше вони співвідносилися антитетично: науки та мистецтва - це "високе", а ремесла - це "низьке").
Видання було справою непростою. Передусім, вихід кожного тому викликав шалений спротив майже всесильних тоді святенників (які щодалі більше позбувалися монополії на знання) і можновладців (занадто багато загальноприйнятих на той час понять в Енциклопедії було переглянуто, зокрема, доцільність влади феодалів, яка до того багатьма сприймалася як Богом дана, одвічна й довічна, була піддана сумніву). Причому, непримиренні до того вороги - католики і янсеністи - виступили проти Енциклопедії єдиним фронтом (так тимчасово перестають гризтися між собою собаки при наближенні спільного ворога - вовка). Тож не дивно, що час від часу видання заборонялося. 1752 - заборона Королівською радою перших двох томів за те, що там було "багато положень, спрямованих на знищення королівської влади, зміцнення духу незалежності й бунтарства і своїми темними й двозначними висловами закласти основи помилок, псування моралі й безвір'я ". 1757 - повторна заборона видання (з великими труднощами після заборони 1752 року енциклопедисти добилися дозволу на продовження видання), цього разу вже урядом, та ще й заборона продажу тих семи томів, що на той час вийшли. І наступний, восьмий, том побачив світ лише через вісім років! Воістину, через терни - до зірок.
Крім того, не було єдності й у таборі самих енциклопедистів. Особливо яскраво розбіжності в їхніх поглядах виявилися після виходу згаданого вже сьомого тому, де була стаття Д'Аламбера "Женева", через яку її автор врешті решт вийшов зі складу редколегії. Ще б пак, адже проти нього виступили не лише церковники (католики образилися на занадто позитивно оціночний опис скромного способу життя протестантських женевських святенників, що було різким контрастом розкошам, якими оточило себе католицьке французьке духовенство), а й самі енциклопедисти. Так, вже знаменитий на той час Жан Жак Руссо посварився з Дідро й відмовився від подальшої співпраці з енциклопедистами через ту саму статтю. Правда, його обурили не компліменти протестантам, а пропозиція Д'Аламбера відкрити в Женеві театр, що, на думку Руссо, могло негативно вплинути на моральність женевців. Отож Д'Аламбер назавжди вийшов зі складу видавців Енциклопедії, а Дідро мужньо продовжив справу один.
До того ж видання Енциклопедії було справою надзвичайно складною із суто матеріальної точки зору. Дідро часто закладав для цієї справи свої особисті гроші. Ходили навіть чутки, що в нього від поганого харчування, зумовленого постійним браком грошей, помирали діти. Принаймні, з постійних злиднів, за великим рахунком, його в решті решт визволив тільки неординарний крок російської імператриці Катерини II: вона купила особисту бібліотеку француза, залишивши її йому в пожиттєве користування, і книжки були вивезені до Росії лише після смерті філософа. Але, до честі Дідро, який був і батьком ідеї, і найголовнішим її виконавцем, він довів справу до завершення.
Видання Енциклопедії стало визначним явищем в інтелектуально-ідеологічному, духовному житті не лише Франції, а й усього світу.
