пользователей: 30398
предметов: 12406
вопросов: 234839
Конспект-online
РЕГИСТРАЦИЯ ЭКСКУРСИЯ

Поширення ідей Просвітництва у XVIII ст. Просвітництво: дефініція поняття( як ідеологія та епоха).

Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літерату­ри) кінця XVII - початку XIX століття.

   Отже, поняття "просвітництво" має два значення (1. 'доба'; 2. 'ідейно-естетичний рух'), тому його не можна ставити в один ряд зі, скажімо, поняттями "романтизм" або "реалізм", адже в добу Просвіт­ництва в літературі співіснували класицизм, реалізм, сентименталізм та інші напрями. В цім разі поняття "просвітництво" має хронологіч­не наповнення: доба, епоха (як, скажімо, поняття "доба Середньовіч­чя").

   Поняття  "просвітницька література" цього не скажеш. Так, на початку XVIII століття виникає ціла література рококо (т.зв. "легка" або салонна поезія, гривуазні казка і повість тощо), яка за самим своїм духом протистоїть філософічно-суспільному пафосові Просвітництва, і тому її (літературу рококо) просвітницькою літера­турою не вважають. Отже, всю літературу доби античності або Середньовіччя можна назвати античною (середньовічною) літературою, але не всю літературу доби Просвітництва називають літературою просвітницькою.

   Вже сам корінь слова "просвітництво" (від "світло") вказує на магістральний напрямок діяльності його представників - розвіюва­ти темряву незнання і невігластва, освічувати, виховувати лю­дину і людство, озброювати їх науковими знаннями, робити розу­мнішими, "філософічнішими". Тож недаремно найвидатніші пись­менники тієї доби часто були водночас і видатними філософами.

   Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійсь­кого філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на той час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму''.

   Тому закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Ро­зуму (у щонайширшому значенні цього слова), і саме тому слово "розум" стало ключовим уже в самих назвах як наукових, передусім -філософських (згадана робота англійця Дж. Локка; ''Нові досліди про людський розум" (1710) німця Г.Лейбніца, "Про розум" (1758) фра­нцуза К.Гельвеція, "Критика чистого розуму" (1781), "Критика прак­тичного розуму" (1788) німця І.Канта тощо), так і художніх (напри­клад, "Горе от ума" росіянина О.Грибоєдова) творів європейських просвітителів. Навіть система жанрів літератури тієї доби відбила цю увагу письменників до науки, філософії: саме тоді особливого розкві­ту набула філософська повість (саме так визначають жанр, напри­клад, Вольтерового "Простака").

   Отже, переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Про­світництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т. зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий  хоч і не єдиний) настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприй­няття.

   Звичайно, це не означає, що всі просвітителі були такими собі без­турботними мрійниками, людьми, сказати б, у рожевих окулярах. Як­раз навпаки: розумні, як правило блискуче освічені просвітителі дуже добре бачили недоліки й вади реального життя.

   Так, коли філософи-просвітителі Шефтсбері, Лейбніц та ін. заяви­ли про те, що реальний світ улаштований найоптимальнішим чином, тобто продовжили філософську концепцію оптимізму (до речі, слова "оптимізм" і "оптимальний" є одно корінними, вони походять від ла­тинського "optimus" - 'найкращий'), яка виникла ще в античні часи (Аристотель, Епікур), то з ним вступив у полеміку просвітитель-таки - Вольтер.

   Та, попри все, просвітники вірили в розум людини, у можливість справедливого, раціонального влаштування суспільства і, за великим рахунком, саме тому стали безсмертними у вдячній пам'яті людства.

   Зовсім не той настрій панував, скажімо, в модерновому мистецтві, більшість представників якого голосно заявила, що людина в цьому світі - самотня комаха (пор. сюжет оповідання Ф.Кафки "Перевтілення"), а людське життя недосконале і взагалі абсурдне. Навіть жанрова система літератури модернізму відбила цей світогляд: драма абсурду, театр абсурду. Та хіба цього не бачили й просвітите­лі? Чудово бачили. Але суть справи не в тому, щоб "відкривати" са­моочевидні речі і ставати в авгурівську позу стомленого коментатора абсурдного життя, а в постановці одвічного запитання: а що далі? Ну добре, життя є абсурдним, а далі-то що?

   Тому не можна не погодитися з відомим французьким літературо­знавцем і письменником Андре Моруа: "Сучасні письменники заяви­ли, що наш світ абсурдний. Але все, що можна було б сказати з цього приводу, вже сказано, і дуже розумно, Вольтером... , і було б краще замість того, щоб обурюватись навколишнім світом, знайти в собі мужність діяти ";. Просвітителі в собі цю мужність знайшли, це й було (і тут все рівно, це були часто напівголодні, погано одягнені ра­дикали на кшталт Дідро і Руссо, чи люди поміркованіші й звиклі до розкошів, типу Вольтера2) їхньою, сказати б, теоретичною і життєвою філософією.

   Тож не дивно, що наявність у художніх творах філософських ідей і цілих їхніх комплексів є характерною рисою, своєрідною "візитною карткою" літератури Просвітництва.


07.06.2016; 00:21
хиты: 115
рейтинг:0
Гуманитарные науки
история
интеллектуальная история
для добавления комментариев необходимо авторизироваться.
  Copyright © 2013-2024. All Rights Reserved. помощь