|
9.Провідна діяльність дітей на різних етапах життя. Провідна діяльність - діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.Немовля ще не розуміє слів, поведінки дорослого, але радіє йому, готове довго дивитися на нього, відгукуватися на слова, усмішку. Предмети в цей час привертають увагу дитини не самі по собі, а за спонуканням дорослого. У ранньому віці інтерес до дорослого переноситься і на предмети, внаслідок чого дитина прилучається до предметної діяльності. Наступним етапом розвитку є перехід до рольової гри. Дитина прагне бути такою, як дорослий, виконувати його роль, розпоряджатися речами і подіями, як він. Все це вона робить, замінюючи справжні речі іграшками, справжні дії – уявними. Від трьох до семи років дитина оволодіває не лише грою, але І продуктивними видами діяльності - малюванням, аплікацією, ліпленням, конструюванням, починає виконувати різноманітні навчальні і трудові завдання. Навчанням і працею як особливим, самостійним видом діяльності дошкільник ще не займається, це його чекає в майбутньому. |
|
10. Зв'язок розвитку мовлення та різних видів діяльності. Мовленнєвий розвиток дітей відбувається в процесі оволодіння різними видами діяльності (у грі, образотворчої діяльності, праці, конструюванні) на заняттях і у вільній діяльності, також у ході ознайомлення з навколишнім світом. На заняттях за видами дитячої діяльності діти опановують різним мовленнєвим матеріалом: по-перше, специфічними для даної діяльності словами і фразами. Наприклад, у грі це слова «грати», «іграшка», «роль», «костюм» та ін .; в образотворчій діяльності - «папір», «пензлик», «малювати», «ліпити», «заштрихувати», а також слова; позначають назву кольору, просторові відносини та ін. По-друге, це слова і вирази, пов'язані з тематикою малювання, ліплення, які знайомі дітям, але в умовах даної діяльності отримують подальші уточнення і конкретизацію.По-третє, це речовий матеріал, пов'язаний з організацією дітей, оцінкою їхньої діяльності («Ліпи акуратно», «Не заважай» «Допоможи Тані», «Альоша - молодець» та ін.).У вільній діяльності педагог обговорює з дітьми задум малюнків, тематику ігор та підбір іграшок та атрибутів, організовує їх спілкування між собою, використовуючи розмовну мову. Мовний матеріал вживається в основному в логіці даних видів мовленнєвої |
|
11.Основні етапи формування психічних характеристик та комунікативних умінь дитини від народження до 1 року.Одразу після народження включаються безумовні рефлекси, які забезпечують роботу основних систем організму (дихання, кровообігу та інших). Крім них у новонародженого можна виявити захисні (тобто спрямовані на обмеження дії окремих подразників або й на повне відчуження від них), орієнтувальні рефлекси (спрямовані на забезпечення взаємодії з окремими подразниками, зокрема, пов’язаними з харчуванням). Умовою дозрівання мозку новонародженого є розвиток органів чуттів (аналізаторів), тому що з саме з їх допомогою мозок отримує сигнали із зовнішнього світу. Джерелом і, що важливіше, організатором таких вражень для новонародженого є дорослий. Криза першого року пов’язана з освоєнням мовлення. Якщо спочатку життєдіяльність немовляти регулювала біологічна система, детермінована біоритмами, то поступово вона вступає у суперечність із вербальними ситуаціями, які створюються дорослими. Внаслідок дитина залишається без надійних орієнтирів у навколишньому світі: біологічні детермінанти вже деформовані, а мовні ще не настільки сформувалися, щоб дитина з їх допомогою могла вільно керувати своєю поведінкою. Кризу першого року не вважають гострою. Встановлення нових стосунків з дитиною, надання їй певної самостійності у дозволених межах, терпіння і витримка дорослих пом’якшують характер кризи. |
|
|
|
13.Основні етапи формування психічних характеристик та комунікативних умінь дитини від 2-х до 4-х.Період від2 до 4 років у дитини інтенсивно розвивається мовлення від року до 4 є синзетивним для розвитку мовлення. У цьому віці воно виступає основою психічного розвитку. В 1-2 роки оволодіння мовленням відбувається досить повільними темпами. У дитини поки що бідний словниковий запас. Після двох років процес прискорюється, збільшується словниковий запас.З розвитком мовлення пов'язаний розвиток наочно-дійового мислення. В процесі маніпулятивної діяльності дитина пізнає властивості окремих предметів. У цьому віці умовою розвитку мислення виступають практичні дії з предметами. Цей віковий період інтенсивно розвивається. чуттєве пізнання (відчуття і сприймання). Після трьох років у дитини виникає здатність відокремлювати себе від інших людей та усвідомлюється власне фізичне «Я». це новоутворення виникає під час кризи 3х років(криза «Я САМ»). Дитина прагне до самостійності. Спілкування з ровесниками носить фрагментарний характер. |
|
14.Основні етапи формування психічних характеристик та комунікативних умінь дитини 5-6 років.У дошкільному віці розпочинається формування особистості, здійснюється воно під впливом дорослих. У цьому віці домінуючою потребою є: потреба в ігровій діяльності; потреба у рухах; потреба в зовнішніх вираженнях. У цьому віці вона вже здатна оцінити певні свої вчинки та вчинки інших людей з позицій моральних норм, але через недостатній життєвий досвід вона постійно звертається до дорослих з метою підтвердження правильної оцінки нею певних вчинків. Дошкільники вирізняються імпульсивністю поведінки тобто діють під впливом безпосередніх спонук. Це пов'язано зі слабким розвитком вольових якостей дитини. Діти ще не здатні розуміти емоції ні свої ні оточуючих. У цьому віці вони дуже безпосередні у вираженні своїх емоційних проявів, ще не вміють їх контролювати.\ |
|
15.Розвиток артикуляційного апарату. Артикуляційна гімнастика. Розвивальні вправи. Однією з причин порушення звуковимови у дітей може бути недостатня рухливість органів мовлення: язика, губ, щелеп та мякого піднебіння. Порушення рухливості цих органів (малорухливість) тягне за собою нечітку, гугняву (з носовим відтінком), шепеляву, змазану вимову різних звуків.Мета артикуляційної гімнастики – розвиток рухливості органів мовленнєвого апарату, відпрацювання правильних, повноцінних рухів артикуляційних органів необхідних для правильної вимови звуків. Артикуляційну гімнастику бажано проводити щоденно, відводячи на неї від 5 до 15 хвилин, в залежності від віку дитини. Не перевантажуйте дитину, не вимагайте від неї виконання всіх вправ під час одного заняття.Вправи для языка : Артикуляційна вправа «Лопатка»Усміхнутися, відкрити рот, широкий розслаблений язик злегка висунути із рота і покласти на верхню губу. Утримувати: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10.Артикуляційна вправа «Голочка» Усміхнутися, висунути язик, зробити його вузьким. Утримувати: 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10. Слідкувати, щоб кінчик не загинався.
|
|
17. Використання ігор для розвитку мовленнєвих здібностей Застосовані методи і прийоми ефективно впливають на позитивну динаміку росту рівня мовлення дошкільника. Під час роботи з пальчиковими та артикуляційними вправами у дітей розвивається фонематичний слух і мовне дихання. Діти регулюють мовлення та гучність голосу залежно від ситуації, вміють практично використовувати мовні, інтонаційні та немовні засоби виразності. Володіють збалансованим словниковим запасом мовлення, елементарними навичками корекції та самокорекції мовлення, формулами мовленнєвого етикету, утворюють різні за складністю типи речень. Невимушено вступають в розмову із співбесідником, підтримують та будують запропонований діалог відповідно до теми, володіють навичками монологічного зв’язного мовлення, вільно спілкуються залежно від ситуації. |
|
18.Зразки народної творчості у функції ігрових елементів (приказки, скоромовки, вірші, казки) Фольклор- його своєрідність проявляється у яскравому вираженому виховному спрямуванні, відповідності тем, образів, ідей віковим особливостям дітей, поєднанні словесного матеріалу з елементами гри, використанні звуконаслідування. У дитячому фольклорі поширені ігрові пісні, в основі яких лежать найпростіші рухи дітей, що відповідають не тільки змісту, а й ритму пісеньки. Вони сприяють вихованню сміливості, кмітливості, колективізму, розвивають мову і музичний слух дітей. Лічилки – мініатюрні вірші з чітким ритмом і повною римою; вони допомагають визначити роль учасників гри чи розміщення їх за групами. Скоромовки – невеликі за розміром твори (прозові або віршовані) гумористичного спрямування, один із тих специфічних засобів старої народної педагогіки, який з успіхом використовується сьогодні, в дошкільних закладах і початковій школі з метою домогтися правильної вимови |
|
19. Уплив розвитку дрібної моторики рук. Зв’язок рухів руки з мовленням був відмічений ще в 1928 році. Пізніше, на основі спеціально проведених дослідів було висунуто думку про те, що рухи пальців рук стимулюють розвиток центральної нервової системи і прискорюють розвиток мовлення дитини. робота з розвитку дрібної моторики повинна починатися задовго до вступу у школу.( Розминати пальцями пластилін, глину, катати по черзі кожним пальчиком камінці, намистинки, шарики.,нанизувати намистинки на тоненьку стрічку, робити намисто). Робота з розвитку дрібної моторики повинна проводитись регулярно, адже саме тоді буде досягнений вагомий ефект від цих спеціальних вправ |
|
20. Спеціалізовані заняття з розвитку мовлення дошкільника. Спеціальне заняття з мовленневого спілкування -(звукова культура мовлення, лексика або граматика) i проводиться лише один раз на місяць Вчити дітей правильній вимові звука (р); добирати слова із запропонованим звуком на початку та в кінці слова; інтонаційно виділяти (інтонувати) звуки в словах; робити елементарний звуковий аналіз слів, виділяючи та підраховуючи кількість звуків у слові за допомогою фішок |
|
21 Комплексні заняття з розвитку мовлення дошкільника.]Комплексне заняття з мовленнєвого спілкування проводиться тричі на місяць. Цей вид заняття поєднує завдання щонайменше з трьох компонентів мовлення, серед яких: звукова культура, лексика, граматика i власне зв'язне мовлення. Причому останнє є обов'язковою складовою такого заняття. Програмний зміст комплексного заняття з мовленнєвого спілкування для дітей середнього дошкільного віку: |
|
22. Планування занять з мовленнєвого спілкування. Плануючи спеціальш заняття, необхідно враховувати вікові ocoбливості мовлення дітей. Так, у молодшому дошкільному віці спеціальні заняття, присвячені формуванн. Звукової культури мовлення, можна проводити частіше одного разу на квартал, а в роботі з дітьми старшого дошкільного віку більше уваги слід приділити граматиці. Тож спеціальне заняття з формування в старшій групі можна спланувати в одному з кварталів двічі. |
|
23. Взаємодія родинного виховання та виховання в ДОЗ. Спільна робота ДОЗ і родини грунтується на принципах педагогіки: 1)Принцип пріоритетності підкреслює величезне значення сім'ї у фізичному й духовному становленні особистості й суспільства. 2) Принцип громадянськості ґрунтується на усвідомленні вихователей і батьками місця кожної сім'ї у суспільно-державній систем. 3)Принцип демократизму означає встановлення партнерських взаємин між ДОЗ і сім'єю у вихованні дітей. 4)Принцип гуманізації взаємин педагогів і батьків. Всі ці принципи є невід`ємними для спільного виховання. |
|
24. Критерії аналізу комунікативного розвитку дитини. 1. Развитие культурно-гигиенических навыков, навыков самообслуживания (самостоятельность и независимость выполнения в быту; 2. Адекватность представлений о здоровом образе жизни (выполнение физических упражнений, правильное и культурное питание) ; 3. Умение использовать вещи в соответствии с их функциональным назначением; |
|
►Представления о себе, семье, обществе: 1. Умение называть имя, фамилию, половую принадлежность, возраст, адрес; 2. Знание частей своего тела, их функционального назначения; 3. Умение называть родителей по имени и отчеству, понимание родственных связей; 4. Представление о городе, стране (названия) ; 5. Представления о школе и деятельности в ней; 6. Представления о профессиональной деятельности людей, уважение к труду взрослых. |
|
►Овладение навыками коммуникации: 1. Владение средствами коммуникации (невербальная, жестовая, знаковая, звукокомплексная, фразовая речь) ; 2. Умение взаимодействовать со взрослыми в быту и на занятиях; 3. Умение эмоционально - положительно взаимодействовать и общаться со сверстниками в совместной деятельности (игровой, конструктивной, изобразительной, трудовой); 4. Участие в совместной драматизации сказок; |
|
25. Аналіз пізнавально-практичного аспекту спілкування У процесі аналізу проблеми спілкування визначені такі аспекти її вивчення: 1) інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в ході якої здійснюється обмін інформацією); 2) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів у процесі кооперації); 3) гносеологічний (людина розглядається як суб’єкт і об’єкт соціального пізнання); 4) аксіологічний (спілкування вивчається як обмін цінностями); 5) нормативний (виявляються місце й роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів); 6) семіотичний (спілкування описується, з одного боку, як специфічна знакова система, а з другого боку – як посередник у функціонуванні різних знакових систем); 7) соціально-практичний (спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, уміннями й навичками). При цьому виділення певних аспектів спілкування залежить від вихідних теоретичних позицій авторів і конкретних дослідницьких завдань |
|
26. Аналіз соціального аспекту комунікаціїУсі аспекти комунікативної діяльності (сприймання мовлення дорослих, співробітництво, емоційні контакти) пов'язані між собою в єдиному процесі спілкування дитини з тими, хто поруч, і визначають строки появи активного мовлення й темпи його розвитку. Водночас емоційне спілкування є не лише первинною, а й життєво важливою в усі періоди дошкільного віку формою спілкування, оскільки воно створює умови для реалізації загальної активності, що проявляється у специфічно дитячих видах діяльності — предметно-практичній, ігровій, пізнавальній.
|
|
27. Методи обстеження мовленнєвого розвитку дітей. Ознаки комунікативних умінь дошкільника та ступінь їхньої сформованості. Методи діагностики розумового та мовленнєвого розвитку дитини. Комунікативна компетентність дитини дошкільного віку (далі – КК) – це взаємозв’язок комунікативних і мовленнєвих умінь, розвиток мовлення в спілкуванні, засвоєння соціального досвіду, пізнання і розвиток творчих здібностей дошкільника. КК охоплює такі компоненти: знання, прогнозування і програмування процесу спілкування, "вживання" в комунікативну ситуацію та управління нею, спілкування (вербальне й невербальне), урахування соціальної ролі партнера і комунікативної культури. Комунікативна компетентність перебуває на найвищому щаблі в ієрархії типів компетенції людини, оскільки поєднує в собі різноманітні види компетенції (елементарна лінґвістична, мовна, мовленнєва, комунікативна, соціокультурна), тоді як комунікативна компетенція є сферою вияву комунікативної функції мови (мовлення). З огляду на це, високий рівень сформованості комунікативної компетентності дитини є основною метою мовної освіти і показником комунікативної готовності до навчання в школі.
|
|
28. Критерії особистісного розвитку дитини: лінгвістичні; когнітивні Загалом, когнітивно-лінгвістичний рівень (розвиток понятійної свідомості), який характеризують:
|
|
29. Розвиток мовлення і поведінкова культура. Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність її громадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.
|
|
30. Види порушень мовленнєвого розвитку: фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ). Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН, або ФФНМ) об’єднує порушення, пов’язані, насамперед, з недоліками вимови та мовно-слухового сприймання, а саме: складна (поліморфна) дислалія, дизартрія, ринолалія. Цей діагноз, як правило, ставлять дітям після 5 років. ФФНМ проявляється у:
|
|
31. Види порушень мовленнєвого розвитку: загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ)- складне порушення мовленнєвого розвитку,за якого спостерігаються вади не лише вимови, а й словника дітей, граматичної будови, зв’язного мовлення. До цієї групи порушень належать моторна та сенсорна алалії, складні форми дизартрії та ринолалії, порушення мовлення у дітей з незначними відхиленнями у розумовому розвитку. Цей діагноз ставлять дітям після 3 років. Виділяють чотири рівні загального недорозвитку мовлення:І рівень ЗНМ Мовлення дитини цілком відсутнє або ж спостерігають лише невелику кількість звичайних чи “спрощених” слів. II рівень ЗНМ Словниковий запас дитини невеликий. У ньому представлені слова різних частин мови: іменники, дієслова, прикметники. Проте цей словник обмежений лише словами повсякденного вжитку. Дитина використовує у мовленні прості речення з 2-3 слів. Однак у їхньому граматичному оформленні вона припускається грубих помилок. III рівень ЗНМ Дитина володіє розгорнутим фразовим мовленням. Вона може підтримати розмову, відповісти на запитання, поставлені дорослим, скласти речення і навіть невеличке оповідання за малюнком. IV рівень ЗНМ, Цей рівень ЗНМ почали виділяти порівняно недавно, оскільки збільшилася кількість дітей з вадами мовлення, які приходять до школи після масових дитячих садків. Цей діагноз ставлять дітям після 5 років 6 місяців — 6 років. Усне мовлення дитини з IV рівнем ЗНМ у цілому максимально наближене до норми.
|
|
32. Види порушень мовленнєвого розвитку: затримка психічного розвитку (ЗПР). Затримка психічного розвитку (ЗПР)- порушення нормального темпу психічного розвитку, коли окремі психічні функції ( пам'ять, увага, мислення, емоційно-вольова сфера) відстають у своєму розвитку від прийнятих психологічних норм для даного віку. Причини ЗПР. 1. Біологічні:
2. Соціальні:
|
|
25. Аналіз пізнавально-практичного аспекту спілкування У процесі аналізу проблеми спілкування визначені такі аспекти її вивчення: 1) інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в ході якої здійснюється обмін інформацією); 2) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів у процесі кооперації); 3) гносеологічний (людина розглядається як суб’єкт і об’єкт соціального пізнання); 4) аксіологічний (спілкування вивчається як обмін цінностями); 5) нормативний (виявляються місце й роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів); 6) семіотичний (спілкування описується, з одного боку, як специфічна знакова система, а з другого боку – як посередник у функціонуванні різних знакових систем); 7) соціально-практичний (спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, уміннями й навичками). При цьому виділення певних аспектів спілкування залежить від вихідних теоретичних позицій авторів і конкретних дослідницьких завдань |
|
26. Аналіз соціального аспекту комунікаціїУсі аспекти комунікативної діяльності (сприймання мовлення дорослих, співробітництво, емоційні контакти) пов'язані між собою в єдиному процесі спілкування дитини з тими, хто поруч, і визначають строки появи активного мовлення й темпи його розвитку. Водночас емоційне спілкування є не лише первинною, а й життєво важливою в усі періоди дошкільного віку формою спілкування, оскільки воно створює умови для реалізації загальної активності, що проявляється у специфічно дитячих видах діяльності — предметно-практичній, ігровій, пізнавальній.
|
|
27. Методи обстеження мовленнєвого розвитку дітей. Ознаки комунікативних умінь дошкільника та ступінь їхньої сформованості. Методи діагностики розумового та мовленнєвого розвитку дитини. Комунікативна компетентність дитини дошкільного віку (далі – КК) – це взаємозв’язок комунікативних і мовленнєвих умінь, розвиток мовлення в спілкуванні, засвоєння соціального досвіду, пізнання і розвиток творчих здібностей дошкільника. КК охоплює такі компоненти: знання, прогнозування і програмування процесу спілкування, "вживання" в комунікативну ситуацію та управління нею, спілкування (вербальне й невербальне), урахування соціальної ролі партнера і комунікативної культури. Комунікативна компетентність перебуває на найвищому щаблі в ієрархії типів компетенції людини, оскільки поєднує в собі різноманітні види компетенції (елементарна лінґвістична, мовна, мовленнєва, комунікативна, соціокультурна), тоді як комунікативна компетенція є сферою вияву комунікативної функції мови (мовлення). З огляду на це, високий рівень сформованості комунікативної компетентності дитини є основною метою мовної освіти і показником комунікативної готовності до навчання в школі.
|
|
28. Критерії особистісного розвитку дитини: лінгвістичні; когнітивні Загалом, когнітивно-лінгвістичний рівень (розвиток понятійної свідомості), який характеризують:
|
|
29. Розвиток мовлення і поведінкова культура. Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність її громадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.
|
|
30. Види порушень мовленнєвого розвитку: фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ). Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН, або ФФНМ) об’єднує порушення, пов’язані, насамперед, з недоліками вимови та мовно-слухового сприймання, а саме: складна (поліморфна) дислалія, дизартрія, ринолалія. Цей діагноз, як правило, ставлять дітям після 5 років. ФФНМ проявляється у:
|
|
31. Види порушень мовленнєвого розвитку: загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ)- складне порушення мовленнєвого розвитку,за якого спостерігаються вади не лише вимови, а й словника дітей, граматичної будови, зв’язного мовлення. До цієї групи порушень належать моторна та сенсорна алалії, складні форми дизартрії та ринолалії, порушення мовлення у дітей з незначними відхиленнями у розумовому розвитку. Цей діагноз ставлять дітям після 3 років. Виділяють чотири рівні загального недорозвитку мовлення:І рівень ЗНМ Мовлення дитини цілком відсутнє або ж спостерігають лише невелику кількість звичайних чи “спрощених” слів. II рівень ЗНМ Словниковий запас дитини невеликий. У ньому представлені слова різних частин мови: іменники, дієслова, прикметники. Проте цей словник обмежений лише словами повсякденного вжитку. Дитина використовує у мовленні прості речення з 2-3 слів. Однак у їхньому граматичному оформленні вона припускається грубих помилок. III рівень ЗНМ Дитина володіє розгорнутим фразовим мовленням. Вона може підтримати розмову, відповісти на запитання, поставлені дорослим, скласти речення і навіть невеличке оповідання за малюнком. IV рівень ЗНМ, Цей рівень ЗНМ почали виділяти порівняно недавно, оскільки збільшилася кількість дітей з вадами мовлення, які приходять до школи після масових дитячих садків. Цей діагноз ставлять дітям після 5 років 6 місяців — 6 років. Усне мовлення дитини з IV рівнем ЗНМ у цілому максимально наближене до норми.
|
|
32. Види порушень мовленнєвого розвитку: затримка психічного розвитку (ЗПР). Затримка психічного розвитку (ЗПР)- порушення нормального темпу психічного розвитку, коли окремі психічні функції ( пам'ять, увага, мислення, емоційно-вольова сфера) відстають у своєму розвитку від прийнятих психологічних норм для даного віку. Причини ЗПР. 1. Біологічні:
2. Соціальні:
|
|
25. Аналіз пізнавально-практичного аспекту спілкування У процесі аналізу проблеми спілкування визначені такі аспекти її вивчення: 1) інформаційно-комунікативний (спілкування розглядається як вид особистісної комунікації, в ході якої здійснюється обмін інформацією); 2) інтеракційний (спілкування аналізується як взаємодія індивідів у процесі кооперації); 3) гносеологічний (людина розглядається як суб’єкт і об’єкт соціального пізнання); 4) аксіологічний (спілкування вивчається як обмін цінностями); 5) нормативний (виявляються місце й роль спілкування в процесі нормативного регулювання поведінки індивідів); 6) семіотичний (спілкування описується, з одного боку, як специфічна знакова система, а з другого боку – як посередник у функціонуванні різних знакових систем); 7) соціально-практичний (спілкування розглядається як обмін діяльністю, здібностями, уміннями й навичками). При цьому виділення певних аспектів спілкування залежить від вихідних теоретичних позицій авторів і конкретних дослідницьких завдань |
|
26. Аналіз соціального аспекту комунікаціїУсі аспекти комунікативної діяльності (сприймання мовлення дорослих, співробітництво, емоційні контакти) пов'язані між собою в єдиному процесі спілкування дитини з тими, хто поруч, і визначають строки появи активного мовлення й темпи його розвитку. Водночас емоційне спілкування є не лише первинною, а й життєво важливою в усі періоди дошкільного віку формою спілкування, оскільки воно створює умови для реалізації загальної активності, що проявляється у специфічно дитячих видах діяльності — предметно-практичній, ігровій, пізнавальній.
|
|
27. Методи обстеження мовленнєвого розвитку дітей. Ознаки комунікативних умінь дошкільника та ступінь їхньої сформованості. Методи діагностики розумового та мовленнєвого розвитку дитини. Комунікативна компетентність дитини дошкільного віку (далі – КК) – це взаємозв’язок комунікативних і мовленнєвих умінь, розвиток мовлення в спілкуванні, засвоєння соціального досвіду, пізнання і розвиток творчих здібностей дошкільника. КК охоплює такі компоненти: знання, прогнозування і програмування процесу спілкування, "вживання" в комунікативну ситуацію та управління нею, спілкування (вербальне й невербальне), урахування соціальної ролі партнера і комунікативної культури. Комунікативна компетентність перебуває на найвищому щаблі в ієрархії типів компетенції людини, оскільки поєднує в собі різноманітні види компетенції (елементарна лінґвістична, мовна, мовленнєва, комунікативна, соціокультурна), тоді як комунікативна компетенція є сферою вияву комунікативної функції мови (мовлення). З огляду на це, високий рівень сформованості комунікативної компетентності дитини є основною метою мовної освіти і показником комунікативної готовності до навчання в школі.
|
|
28. Критерії особистісного розвитку дитини: лінгвістичні; когнітивні Загалом, когнітивно-лінгвістичний рівень (розвиток понятійної свідомості), який характеризують:
|
|
29. Розвиток мовлення і поведінкова культура. Культура поведінки, культура мовлення і культура спілкування в житті найчастіше виступають у єдності. Культура спілкування є складовою частиною культури людини в цілому і безпосереднім модулятором людських стосунків. Стан моральної та психологічної культури спілкування в суспільстві відчутно впливає на стан економічного й політичного розвитку держави, духовність її громадян і їх національну свідомість. Культура спілкування формується багатьма поколіннями. Суспільство у цілому й кожний його член зокрема мають прагнути до того, щоб не лише зберегти, а і примножити духовний спадок попередників.
|
|
30. Види порушень мовленнєвого розвитку: фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФНМ). Фонетико-фонематичний недорозвиток мовлення (ФФН, або ФФНМ) об’єднує порушення, пов’язані, насамперед, з недоліками вимови та мовно-слухового сприймання, а саме: складна (поліморфна) дислалія, дизартрія, ринолалія. Цей діагноз, як правило, ставлять дітям після 5 років. ФФНМ проявляється у:
|
|
31. Види порушень мовленнєвого розвитку: загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ) Загальний недорозвиток мовлення (ЗНМ)- складне порушення мовленнєвого розвитку,за якого спостерігаються вади не лише вимови, а й словника дітей, граматичної будови, зв’язного мовлення. До цієї групи порушень належать моторна та сенсорна алалії, складні форми дизартрії та ринолалії, порушення мовлення у дітей з незначними відхиленнями у розумовому розвитку. Цей діагноз ставлять дітям після 3 років. Виділяють чотири рівні загального недорозвитку мовлення:І рівень ЗНМ Мовлення дитини цілком відсутнє або ж спостерігають лише невелику кількість звичайних чи “спрощених” слів. II рівень ЗНМ Словниковий запас дитини невеликий. У ньому представлені слова різних частин мови: іменники, дієслова, прикметники. Проте цей словник обмежений лише словами повсякденного вжитку. Дитина використовує у мовленні прості речення з 2-3 слів. Однак у їхньому граматичному оформленні вона припускається грубих помилок. III рівень ЗНМ Дитина володіє розгорнутим фразовим мовленням. Вона може підтримати розмову, відповісти на запитання, поставлені дорослим, скласти речення і навіть невеличке оповідання за малюнком. IV рівень ЗНМ, Цей рівень ЗНМ почали виділяти порівняно недавно, оскільки збільшилася кількість дітей з вадами мовлення, які приходять до школи після масових дитячих садків. Цей діагноз ставлять дітям після 5 років 6 місяців — 6 років. Усне мовлення дитини з IV рівнем ЗНМ у цілому максимально наближене до норми.
|
|
32. Види порушень мовленнєвого розвитку: затримка психічного розвитку (ЗПР). Затримка психічного розвитку (ЗПР)- порушення нормального темпу психічного розвитку, коли окремі психічні функції ( пам'ять, увага, мислення, емоційно-вольова сфера) відстають у своєму розвитку від прийнятих психологічних норм для даного віку. Причини ЗПР. 1. Біологічні:
2. Соціальні:
|
