Правова культура - це система правових цінностей, що відповідають рівню досягнутого суспільством правового процесу і відбивають у правовій формі стан свободи особи, інші соціальні цінності. Тобто, правова культура особистості - це система правових знань, вмінь і навичок, емоцій, почуттів, вольових компонентів, які проявляються у правомірній діяльності й поведінці. Це позитивна частина правосвідомості плюс її проявлення в правомірній діяльності й поведінці. Отже, правова культура - це глибоке знання і розуміння права та свідоме виконання його вимог.
Традиційно правову культуру прийнято поділяти на дві окремі категорії:
- правова культура особи - властивість, що характеризується загальною повагою до права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх виконувати;
- правова культура суспільства - сукупність факторів, які характеризують рівень правосвідомості, досконалості законодавства, організації роботи з його дотримання, стан законності й правопорядку.
Правовий нігілізм — деформаційний стан правосвідомості особи, групи, суспільства, який характеризується усвідомленим ігноруванням вимог закону, цінності права, зневажливим ставленням до правових принципів і традицій, однак виключає злочинний намір. Ігнорування закону зі злочинною метою — самостійна форма деформації правосвідомості. Разом з тим правовий нігілізм породжує правопорушення, у тому числі кримінального характеру.
У СРСР правовий нігілізм проявлявся у двох формах:
1. теоретичній (ідеологічній), коли в унісон з марксистсько-ленінською теорією на державному рівні обґрунтовувалися ідеї:
про відмирання держави і права при соціалізмі — і тим самим істотно принижувалася роль права;
про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини;
про перевагу постанов комуністичної партії над законами, вторинність права, його відображеної реальності, яка обслуговує первинні реальності — економіку і політику, та ін.;
2. практичній, коли відповідно до офіційної ідеології:
була накопичена величезна кількість нормативних актів, які або морально застаріли, або містили декларації та заклики, або не мали ясності і чіткості формулювань і суперечили один одному. Поширена порочна практика, відповідно до якої закон не діяв доти, доки він не обростав інструкціями або відомчими наказами, призвела до правової деградації суспільства, породила недовіру в закон, зневагу до нього;
встановлені державою правові норми не додержувалися державними органами, відомчими і посадовими особами, які прикривали порушення законності виправдувальними поясненнями типу «в інтересах народу», «для виконання плану» та ін., що спричинило відомчий правовий нігілізм, а часто і правовий цинізм з боку вищих посадових осіб держави;
правозастосовні та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності над правом і законом.
