Використання концепції «обходу закону» може припускати три підходи.
Перший, не затверджуючи наявність факту порушення суб'єктивними діями норм закону, пропонує оцінити такі дії з точки зору відповідності їх результату меті закону з тим, щоб мати можливість оголосити їх незаконними. Перший підхід, зародившись в архаїчному праві, не володіє належної юридичної технікою, в даний час, безумовно, використовуватися не може. Його прихильники не розуміють, що норми законів як раз мають завдання відмежувати правомірне від неправомірного, провести між ними межу. Образно кажучи, ця риса, враховуючи безмежність регульованих правом відносин, не має кінця.
У другому під поняттям «обхід закону» маються на увазі обман, уявність, удаваним і зловживання правом (при яких неправомірність суб'єктивних дій не заперечується).
Що стосується другого підходу до поняття «обхід закону», то його коріння також ідуть у древнє, а саме римське право. У міру розвитку юридичної техніки із загального вираження fraus iegi виділилися більш спеціальні поняття (simuiatio, abusus
Нарешті, існує ще й третій, дуже специфічний підхід, згідно з яким до категорії спрямованих на «обхід закону» повинні бути зараховані дії, що мають на меті свідоме створення суб'єктами права певного фактичного складу (або ж утримання від її створення) з метою забезпечити по відношенню до себе дія одного правового припису і (або) не допустити дію іншого. Так, в очікуванні звернення стягнення на своє майно боржник укладає угоди, спрямовані на відчуження цього майна.
Таким чином, поняття «обхід закону» в даний час являє собою просто образне збірне вираз для позначення цілого ряду неправомірних дій, яким різними способами намагаються надати видимість правомірності (обман, вдаване, уявність, зловживання правом); простою сукупністю цих дій дане поняття вичерпується, у нього відсутня самостійна правова специфіка. Воно, хоча і народилася в сфері права, зазнало певну еволюцію, поступово втрачаючи правовий зміст, і, нарешті, перейшло в околоправовие сфери, в яких власне право змішано з політикою і буденними уявленнями про право.
Відповідно зважаючи на це правозастосовний орган lex domesticae повинен буде відмовитися застосовувати коллизионную норму свого закону і внаслідок цього застосування сприятливого іноземного права стане неможливим. Нескладно помітити, що в традиційній колізійної концепції agere in fraudem legis знаходять вираження перший і третій з описаних підходів; оголошуються неприпустимими дії, спрямовані на свідоме дійсне створення суб'єктами права певної фактичного зв'язку правовідносини з іноземним правом з наміром забезпечити застосування останнього, і одночасно вказується на невідповідність результату таких дій мети l ех dornesticae. Втім, в сучасному коллизионном регулюванні іноді застосовується і другий підхід, що пропонує вважати «обходом закону» не тільки свідоме дійсне створення певної фактичного зв'язку
