До матеріально-правових норм у міжнародному приватному праві відносять: 1) уніфіковані норми міжнародних договорів; 2) норми національного законодавства, які регулюють відносини з “іноземним елементом”; 3) міжнародні й торговельні звичаї; 4) судову практику (в державах, де вона визнається формою права).
Матеріально-правові норми міжнародних угод є уніфікованими правилами, створеними кількома суб’єктами права для безпосереднього регулювання відносин, що часто виникають у практиці міжнародного приватного права. Міжнародні угоди можуть повністю або частково містити такі норми.
Здебільшого матеріально-правовий метод застосовується при укладанні угод з питань авторського права, регулювання праці, відшкодування шкоди, зовнішньоекономічних відносин, деяких інших. Його використано, наприклад, у Бернській конвенції з охорони літературних і художніх творів від 9 вересня 1886 р., Брюссельській конвенції про відповідальність операторів ядерних суден 1962 р., Віденській конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів 1980 р.
Використання матеріально-правового методу має переваги перед колізійним. По-перше, цей метод створює значно більшу визначеність для учасників відносин, оскільки для них ці норми можуть бути відомими заздалегідь. По-друге, уніфіковані матеріально-правові норми дозволяють уникнути односторонності у правовому регулюванні. Своєю чергою, колізійний метод регулювання сприяє усуненню прогалин, які утворюються при використанні виключно матеріально-правових норм. Поєднання цих методів дозволяє врахувати конкретні умови виникнення й реалізації прав та обов’язків суб’єктів відносин.