Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.
Відповідно до ст. 10 ГПК України спори, що виникають при укладенні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які отримали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться запис у тексті договору, і надсилають другій стороні 2 примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство чи організація, що отримали протокол розбіжностей, повинні його розглянути і вжити заходів до врегулювання розбіжностей з іншою стороною, включити до договору всі прийняті розбіжності, а ті розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати на розгляд господарського суду. Якщо сторона, яка отримала протокол розбіжностей, не погоджується з ними і не передає їх до господарського суду, то договір вважається неукладеним.
При здійсненні господарської діяльності нерідко виникає необхідність на тих чи інших підставах достроково змінити або розірвати господарський договір. Відповідно до ст. 11 ГПК України підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити або розірвати договір, зазначений у ч. 2 ст. 5 ГПК України, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство чи організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні відповісти на неї не пізніше 20 днів після отримання цієї пропозиції. Якщо підприємства чи організації не досягли згоди щодо зміни або розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу, зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
Добровільне погашення боргів має стати обов’язковим процесом у діяльності керівника як державного, так і приватного підприємства.
Відповідно до ст. 10 ГПК спори, що виникають при укладанні господарських договорів, можуть бути подані на вирішення господарського суду, при цьому не передбачається застосування заходів досудового врегулювання.
Згідно зі ст. 11 ГПК підприємство чи організація, які вважають за необхідне змінити або розірвати договір перевезення, надання послуг зв’язку, заснований на державному замовленні, або, якщо це обумовлено договором, надсилають пропозиції про це другій стороні за договором. Підприємство, організація, які отримали пропозицію про зміну чи розірвання договору, повинні не пізніше 20 днів після отримання відповісти на неї. Якщо підприємство чи організація не досягли згоди щодо зміни чи розірвання договору, а також у разі неотримання відповіді у встановлений строк (з урахуванням часу поштового обігу), зацікавлена сторона має право передати спір на вирішення господарського суду.
При надходженні позовної заяви до господарського суду суддя приймає справу до провадження, якщо у випадках, передбачених законодавством, або за домовленістю сторін дотримано заходів досудового врегулювання спору у встановленому порядку і не виявлено порушень та інших підстав для відмови у її прийнятті чи поверненні. Ст. 9 ГПК встановлено штрафну відповідальність за порушення строку розгляду претензії або залишення її без відповіді. Рішення про стягнення штрафу, встановленого за ці порушення, приймається господарським судом одночасно з прийняттям рішення щодо господарського спору (п. 4 ст. 83 ГПК). З порушника може бути стягнуто штраф у розмірі 2 % від суми претензії, але не менше 5 і не більше як 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян. Крім штрафної відповідальності, існують також інші негативні наслідки порушення порядку досудового врегулювання розбіжностей.
Коли претензія має бути пред’явлена, але не пред’являється взагалі, згідно з п. 7 ст. 63 ГПК господарський суд повертає позовну заяву без розгляду її по суті. Господарський суд має право припинити провадження у справі (п. З ст. 80 ГПК), якщо можливість досудового врегулювання втрачена, або залишити позов без розгляду (п. З ст. 81 ГПК), якщо можливість досудового врегулювання не втрачена, що дає змогу позивачеві у встановленому порядку пред’явити претензію, а потім і позов.
