Безпосередній об’єкт викрадення людини – фізична свобода конкретної особи. Додатковим об’єктом можуть виступати безпека життя, здоров’я особи, відносини власності та ін.
Об’єктивна сторона злочину виражається у таємному або відкритому викраденні людини, тобто у вилученні проти її волі з місця перебування (проживання, роботи, навчання, відпочинку та ін.) та переміщення в інше місце, визначене викрадачем, наприклад, в інший будинок, гараж, підвал, де особа утримується в неволі.
Викрадення може бути здійснене шляхом обману, коли потерпілий сам йде з викрадачем в те місце, де буде згодом примусово утримуватись в майбутньому, не підозрюючи про це.
Незаконне позбавлення волі може виражатися у вчиненні дій, які полягають в реальному позбавленні або обмеженні особистої волі потерпілого, не пов’язаному з його викраденням. Потерпіла особа незаконно, в примусовому порядку, поза її волею утримується в тому місці, де вона сама до цього добровільно знаходилася, особу позбавляють можливості пересуватись за власним розсудом. Наприклад, людину закривають в його ж будинку, квартирі, в кабінеті, в підвалі тощо.
Якщо особа позбавлена волі з її згоди, але в майбутньому утримується проти її волі, то винний повинен нести відповідальність за незаконне позбавлення волі.
Згода потерпілого на його переміщення в інше місце, про що не знають зацікавлені в його звільненні особи, не утворює складу даного злочину.
Утримання чужої малолітньої дитини (наприклад такої, що заблукала), відмова повернути її батькам чи рідним слід також розглядати як позбавлення її волі.
Відповідальність виключається у випадках, коли батьки здійснюють примусово-виховні заходи по відношенню до своїх неповнолітніх дітей.
У випадку, якщо після викрадення потерпіла особа незаконно позбавляється волі, вчинене не утворює сукупності та повторності злочинів. Злочинні діяння підлягають кваліфікації за відповідною частиною ст. 146 з вказівкою на обидві форми даного злочину.
Злочин вважається закінченим з моменту фактичного вилучення особи та початку її примусового утримання. Час, протягом якого утримується особа (година, доба, місяць і т.д.) – конкретний термін перебування потерпілого в такому стані - значення не має. Так, громадяни Ч. та В. 8 квітня 2007 року під час сварки в лісі зі своїм знайомим Т. нанесли останньому удари рукою та ногами по тулубу, змусивши потерпілого залізти в багажник автомобіля. Після цього кришку багажника зачинили, і утримуючи Т. в багажнику не менше 10 хв., доїхали до території дачного кооперативу, де випустили потерпілого з багажника автомобіля. Конотопським міськрайонним судом Сумської області громадяни Ч. та В. засуджені за ч. 2 ст. 146 КК як незаконне позбавлення волі людини, вчинене за попередньою змовою групою осіб (3) .
Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 1 ст. 146 КК, характеризується прямим умислом: винний усвідомлює незаконність своїх діянь як викрадення людини чи протиправного позбавлення її волі і бажає їх вчинити.
Суб’єктом злочину є будь-яка фізична особа, яка досягла 16-річного віку. Якщо зазначені в ст. 146 діяння вчинила службова особа з використанням влади або службових повноважень, вона підлягає відповідальності за статтями 365, 371, 375 та 424 КК.
