1. Об'єктом злочину є особиста безпека особи.
2. З об'єктивної сторони злочин проявляється у залякуванні потерпілого позбавленням його життя. Таке залякування може бути виражене у будь-якій формі: усно, письмово, шляхом демонстрації
зброї тощо.
Погроза вбивством має бути конкретною і реальною. Реальність погрози визначається достатністю підстав побоюватися її виконання, які у кожному випадку е різними. При визначенні реальності погрози значення має з'ясування форми, характеру, місця, часу, обстановки її висловлення, характеру попередніх взаємовідносин між винним і потерпілим тощо. Особливе значення при цьому має сприйняття погрози самим потерпілим, а також і присутніми при цьому іншими
особами.
Злочин вважається закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілим.
3. Суб'єкт злочину загальний.
4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом; винний усвідомлює, що погрожує вбивством, що ця погроза
здатна викликати у потерпілого побоювання за своє життя, і бажає цього. При вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 129, той факт, що погроза вбивством висловлюється членом організованої групи, має усвідомлюватися як винним, так І потерпілим.
5. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його членом організованої групи (ч. 2 ст. 129). Про поняття оргонізованої групи див. ст. 28 і коментар до неї.
