у ст. 56 КАС України лише визначено, що сторона, а також третя особа в адміністративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто і (або) через представника.
Представником може бути фізична особа, яка відповідно до ч. 2 ст. 48 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність
ознаки: Хоча процесуальним законом представника поряд із сторонами та третіми особами і віднесено до кола осіб, які беруть участь у справі (ст. 47 КАС України), у нього, однак, відсутня суб'єктивна зацікавленість у предметі спору. Без сумніву, процесуальний представник у адміністративному процесі має зацікавленість, однак, вона суто процесуального (нематеріального) характеру і пов'язана із постановленням рішення суду, яке є вигідним (найбільш бажаним) для особи, інтереси, якої він представляє. Процесуальний представник у адміністративному процесі завжди діє від імені та в інтересах іншої особи-учасника справи (сторони, третьої особи), тому повноваження такого представника завжди визначаються у довіреності, виданої самим довірителем (особою чиї інтереси представляються в адміністративному суді).
Участь у адміністративному процесі процесуального представника завжди обумовлена волевиявленням конкретного позивача, відповідача, третьої особи або ж вимогами закону. Відтак, участь у адміністративній справі процесуального представника поза волею зацікавленого суб'єкта (сторони, третьої особи), або участь представника не передбачена законом — взагалі виключається, є неможливою. Самостійно представник в адміністративному процесі не здійснює і не може здійснювати ніяких процесуальних дій, він не набуває процесуальних прав та не несе ніяких процесуальних обов'язків. Повноваження процесуального представника в адміністративному процесі обмежуються конкретним публічно-правовим спором і, як правило, припиняються із завершенням розгляду адміністративної справи та постановленням по ній рішення суду.
Повноваження процесуальних представників у адміністративному процесі визначаються, як у чинному законодавстві, . так і в окремому документі — довіреності або адвокатському ордері.
На відміну від цивільного судочинства, представник, який бере участь в адміністративному процесі на основі договору, має диспозитивні права лише тоді, коли цими диспозитивними правами він спеціально наділений у виданій йому довіреності. Йдеться про права на вчинення таких дій: 1) відмовитися від адміністративного позову; 2) визнати адміністративний позов; 3) змінити адміністративний позов; 4) досягти примирення^.
Отже, виходячи із наведених ознак процесуального представництва в адміністративному процесі, можна сказати, що воно являє собою процесуально-правовий інститут, головним завданням якого є забезпечення здійснення фізичними та юридичними особами конституційного права на правову допомогу у судових органах.
У ч. З ст. 56 КАС України закріплено, що представники беруть участь в адміністративному процесі на основі договору або закону. Тому, виходячи із цього законодавчого положення, можна говорити про те, що процесуальне представництво буває таких двох основних видів як договірне і законнепроцесуальне представництво. Договірне процесуальне представництво. Цей вид представництва виникає внаслідок домовленості між особою, яка бере участь у розгляді адміністративним судом справи в якості сторони або третьої особи та особою, яка є фахівцем в галузі права, володіє необхідними професійними знаннями. Законне представництво, на відміну від договірного, виникає не на підставі договору, а внаслідок законодавчо закріпленого обов'язку конкретної особи здійснювати в адміністративному процесі в інтересах інших представницькі функції
Так у ч.ч. 4-8 ст. 56 КАС України закріплено перелік суб'єктів, які можуть виступати в адміністративній справі законними представниками, та визначені особи, щодо яких може здійснюватись такий вид процесуального представництва.
