Змістом оцінки доказів в адміністративному судочинстві є процес, який складається з визначення належності, допустимості, достовірності та достатності для висновків у справі.
Оцінка належності доказів означає виявлення їх зв'язку з предметом доказування у справі. У процесі накопичення фактичного матеріалу проводиться його аналіз та синтез, що дозволяє відокремити те загальне, що об'єднує докази, наявність однієї загальної причини, яка обумовлює наявність даних фактів. За наявності значного практичного досвіду можна не робити аналіз та синтез, а застосовувати аналогію.
Оцінка доказів з точки зору достовірності полягає передусім у вивченні доказів, наприклад показань свідка, — чи може особа давати об'єктивні свідчення, у вивченні самих свідчень на предмет їх повноти та точності, а також вивченні умов знаходження речових доказів. Вивчаючи таким чином показання свідка, треба звертати увагу на можливість особи до сприйняття, відображення тощо, також потрібно співставляти інформацію про один і той самий факт з різних джерел. При оцінці доказів з точки зору їх достовірності варто аналізувати весь процес їх виникнення і формування.
Правосвідомість доказування проявляється не лише у спроможності суб'єкта доказування розуміти юридичний зміст громадських відносин та подій, але й в його умінні свідомо підкоряти свої суб'єктивні оцінки та бажання вимогам права.
Отже, можна дійти висновку, що оцінка доказів в адміністративному судочинстві — це розгляд за своїм внутрішнім переконанням кожного доказу окремо та всієї сукупності доказів, визначаючи їх належність, допустимість, достовірність та достатність для висновків у справі.
