Атрибуція (від лат. atributio) – визначення достовірності, автентичності художнього твору, йогоавтора, місця й часу створення на підставі аналізу стилістичних і технологічних особливостей. Види:
Літературних творів (визначення авторства через дослідження рукопису, копій, псевдонімних чи анонімних текстів, переробок, окремих свідчень, графологічну експертизу тощо);
Пам’яток образотворчого мистецтва (через дані архівів, каталогів, провенанс твору);
Пам’яток сакрального мистецтва (визначення конкретної історичної країни, національної школи, міста чи майстерні, рідко – майстра).
У атрибуції широко застосовний метод дактилоскопії (розпізнавання за відбитками пальців) – від 1870-их рр.. Старі майстри доводили тонкі художні ефекти на полотні за допомогою власних пальців. Архівні розшуки та порівняльний метод зі стародавніми гравюрами при атрибуції картини Юдиф (Джорджоне) був вдало доповнений дактилоскопією. Адже після розчистки поверхі та знятих шарів мастиковок і лаку — були знайдені відбитки пальців Джорджоне. Декілька разів дактилоскопія підтверджувала оригінальність твору самому Рембрандту чи, навпаки, його майстерним послідовникам.
Важливим додатком до атрибуції стала епіграфіка — допоміжна історична та філологічна дисципліна, що вивчає стародавні написи на всіх відомих матеріалах (камінь, дерево, смуга зі свинцю, бронза, папір, кераміка, текстиль, живопис тощо). За начерком літер, їх характером, відповідністю місцевому діалекту, відповідністю мовним реформам
